– Тьоть Оль, кріпіться, Васі з нами більше нема. Ці слова невістки прозвучали, як грім серед ясного неба. Ольга Григорівна тільки й побачила великий Олин живіт – і все померкло перед очима

 


Чи думала коли Ольга Григорівна, що старість зустрічатиме наодинці. Змолоду хотіла мати велику сім’ю, як мінімум, трійко діток. Та життя не склалося, як мріялося. Рано овдовіла, залишившись з кількамісячним Васильком на руках. Вдруге заміж не вийшла. Ростила сина і думала, як тішитиметься багатьма внуками. Але Васі вже сорок стукнуло, а женитися й не думав.

– Васю, Васильку… Ну, коли ти вже мені невісточку приведеш? – мало не щовечора просила мати.

– Та не діставайте ви! – бурчав Василь у відповідь. – А на кому женитися? У нас на заводі одні мужики. Хоч би й хотів, нема з ким навіть познайомитися.

– А сусідська Марічка? Молода вдовиця – все в руках горить, така моторна. Була б гарна тобі пара, – не здавалася мати.

– Ага! Пів нашої зміни бігає її «втішати». Не треба мені такої жінки.

– А Віра, продавщиця з магазину? Ніби вона самотня, – далі пропонувала Ольга Григорівна.

Та син і не думав з нею погоджуватися:

– Ота руда? Ти що! Щоб моїх дітей «рижиками» обзивали? То вже нєа.

Кого не називала мати – всі були не такі.


– А яку ж тобі треба? – не витримала жінка.

– Не знаю. Але як знайду – обов’язково з вами познайомлю, – відповів Василь.

Йому більше не хотілося продовжувати цю тему, тому швидко мову перевів на інше.

***

– Мамо! Знайшов! – тільки скрипнули вхідні двері, одразу почула щасливий голос Василя.

– Що, сину, знайшов? – перепитала мати.

– Не що, а кого! Її знайшов – жінку, з якою, думаю, будемо разом жити, – щебетав, обіймаючи неньку. – Завтра запрошу до нас у гості.

– А як її звати?

– Уявіть, як вас – Оля.

Наступного дня Василь справді не сам прийшов на обід, а з молодичкою. Жіночці на вигляд було років 35, одягнена скромно, але чистенько і акуратно, і головне, здалося Ользі Григорівні, з великим теплом дивилася на її сина. Єдине, що одразу не сподобалося, це колір її волосся. Бо шкіру мала ніжну, бліденьку, а в хвостик були зібрані чорні, як смола, коси. «Але аби йому добре було», – подумала й запросила сина з гостею за стіл.

Знайомство пройшло невимушено. Оля виявилася гарною співрозмовницею – вміла підтримати балачку, не боялася розповісти щось про себе, поцікавилася життям «тьоті Олі» – так відразу стала називати господиню. А ще гостя похвалила її за турботливі руки, що наготували стільки вишуканої смакоти.

Ольга Григорівна аж усміхнулася, бо справді було приємно почути стільки хорошого про себе. Але насамкінець Оля сказала одну деталь, яку, як відзначила Василева мама, їй би годилося розповісти раніше, – що має восьмирічного сина. Було видно, що Вася вперше про це чув. Він на мить задумався, а тоді випалив:

– Так це ж добре – я одразу стану батьком!

За столом засиділися до вечора. Ольга Григорівна заходилася збирати тарілки.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩