– Я така засмучена, не передати, – розповідає сімдесятилітня Ніна Борисівна. – Всю ніч не спала! Даша вчора приходила, наша старша дочка. Вона давно вже говорила, що є важлива розмова, коли батько приїде з санаторію. Він приїхав, і вона вчора озвучила: хочу, каже, щоб ви переписали на мене свою квартиру. І чим, мовляв, скоріше, тим краще, поки ще всі в тверезому розумі і при добрій пам’яті. І її здається, це справедливо – хто займається батьками, тому повинні відписати майно!

 

– Я така засмучена, не передати, – розповідає сімдесятилітня Ніна Борисівна. – Всю ніч не спала! Даша вчора приходила, наша старша дочка. Вона давно вже говорила, що є важлива розмова, коли батько приїде з санаторію. Він приїхав, і вона вчора озвучила: хочу, каже, щоб ви переписали на мене свою квартиру. І чим, мовляв, скоріше, тим краще, поки ще всі в тверезому розумі і при добрій пам’яті…

…У Ніни Борисівни дві дочки: старша, Дарина, і молодша, Марія. Доньки давно вже живуть окремо, у кожної своя сім’я, у Дарини вже велика і самостійна дитина-старшокласник, у Марії двоє малюків, з молодшим вона зараз сидить в декреті.

Деякий час назад їх сім’я пережила непрості часи: чоловік Ніни Борисівни і батько її дочок переніс інсульт.

– Він завжди був таким здоровим, богатирем – зітхає Ніна Борисівна. – Ми хворим ні разу не бачили за все життя. Навіть застуди його не брали! До останнього працював, машиною займався, дачею. Там, на дачі, все і сталося. Якби не Даша, я навіть не знаю… Просто в голові не вкладається!

Тепер вже найгірше позаду – батько сімейства одужує, хоча, звичайно, роботи попереду ще багато. Проте, потрібно відзначити, що на ноги батько піднявся тільки завдяки швидким, рішучим та самовідданим діям старшої дочки.

Даша відразу повезла батька в гарну лікарню, знайшла знайомих, шукала ліки і інформацію, все оплачувала, усюди домовлялася і пробивалася.

У якийсь момент довелося відкачувати двох пенсіонерів: у Ніни Борисівни на нервовому грунті сталося загострення хронічної хвороби, і вона потрапила в інше відділення тієї ж лікарні, де лежав чоловік.

Дарина взяла на роботі відпустку і кілька днів моталася до обох батьків. Потрібно було варити бульйони і морси, розливати їх по судках і годувати ослаблих людей похилого віку з ложечки.

– І як вона встигала – просто дивно! – зітхає Ніна Борисівна. – Доставили ми їй клопоту…

– А друга дочка що ж? Не могла допомогти?

– Ой, ну у Маші адже двоє дітей! – зітхає Ніна Борисівна. – Один взагалі грудний, другий – ну, трохи старший. З ким їх залишити? Молодший там взагалі без неї не залишається, він на грудному вигодовуванні ще. Куди її було смикати? Так ми впоралися і без неї! Я говорила Даші – до мене можеш не приїжджати, зі мною все нормально, головне – батько. Але вона все одно їздила…

***

– Так я ніколи не сумнівалася, що в разі чого, возитися з батьками має бути мені. Ну ось, так і виявилося на ділі. Від Машки толку не було ніякого! Тільки дзвонила і питала, як справи. Грошей у неї немає, вона ж в декреті, допомогти фізично теж не могла – у неї діти. Жодного разу ні в одну лікарню не з’їздила! Я все розумію, діти, і живуть вони далеко від нас, на іншому кінці міста. Але у неї чоловік є, свекруха зі свекром. Всі знали, яка у нас ситуація. І ніхто особливо допомоги не запропонував!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩