Років 30 тому Марія жила небагато, але щасливо. Такий хороший їй попався Микола, жила, як у казці, мали троє діток. Несподівано її чоловіка не стало, і залишилася Марія в 50 років одна. «Ну як одна?», – думала тоді вона. – «Є ж діти». Роки минали. Дорослі діти жили все в тій же квартирі з матір’ю. З’явилися онуки, квартира стала нагадувати велику комуналку. Але Марію це тішило, адже всі разом. Хоч і тісно, зате рідні поряд. Діти ж почали висловлювати свої претензії до матері. То дочка на кухні хоче бути головною господинею, то син просить її сидіти в кімнаті, поки до нього друзі прийдуть. Соромиться матері. А на зиму відправили Марію на холодну дачу. Магазин за 2 кілометри, сусіди не живуть, жодної людини поруч немає. І жила б там жінка ще довго, якби не добра людина

Марія кілька годин сумувала на самоті, а потім все ж заспокоїлася і стала роздумувати.

– Як так вийшло, чому так могло статися? – сумно мовила вона в порожнечу. – Адже я все життя намагалася все заради них робити. Все найкраще їм. Весь час були ми однією великою родиною колись, навіть щасливою сім’єю. А зараз, що відбулося між ними зараз?

І у літньої жінки очі знову стали вологими.

Колись давно, 30 років тому юна Марія познайомилася в інституті з Миколою. Одружилися, народили трьох діток, все було як у всіх, жили вони добре, що там сказати. Марія намагалася багато уваги приділяти малюкам, всіх намагалася взути-одягнути, так смачно нагодувати, вона дуже любила своїх дітей, душі в них не чула. Діти росли, всі троє закінчили школу, потім молодший син вивчився на електрика в коледжі, а старші дівчатка до цього часу закінчили університет. Несподівано її коханого, доброго та хорошого чоловіка Миколи не стало, і залишилася Марія в 50 років одна. «Ну як одна?», – думала тоді вона. – «Є ж діти».

Роки минали швидко. Уже дорослі діти тим часом почали жити власним життям, але все в тій же квартирі з матір’ю. Поступово з’явилися онуки, квартира стала нагадувати велику комуналку. Але Марію це швидше тішило. Адже всі разом живуть. Хоч і тісно, зате рідні люди поряд. Діти ж почали раптом висловлювати свої претензії до матері без приводу. То дочка старша на кухні хоче бути головною господинею, то син просить її посидіти в кімнаті, поки до нього друзі прийдуть. Соромиться, бачте, матері рідної.

Поступово дрібні суперечки перейшли в великі непорозуміння. «Ну ми ж одна велика сім’я», – застерігала дітей щодня Марія. «Занадто велика сім’я», – якось сердито мовила старша дочка. – «Тісно нам тут всім, може ти на дачу вже переїдеш? Там будинок теплий цегляний, там і зимувати тобі можна і жити спокійно. Будеш там в тиші і спокої доживати свого віку».

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩