У якийсь момент мені таке “сімейне життя” набридло, і вирішила я розлучитися і піти, поки діток немає. І ось, збираю я речі. І тут заходить Галина Яківна, свекруха, власною персоною

 

Згадалось мені, як я з чоловіком розлучалася.

Жили ми не довго, три роки, не знаю, де були мої очі і чому я відразу не побачила в Кості еталонного маминого синочка та ще й ледаря, до того ж.

При найменшій сварці (а вона могла виникнути практично на порожньому місці, не з того боку горнятко з чаєм подала) він збігав до мами, жив у неї якийсь час, потім повертався.

Жили ми в квартирі Кості, комуналку платила я, продукти купувала теж я, одягалася, утримувала свій автомобіль теж сама, тому що у них з мамою були завжди якісь проблеми, то незрозумілі суди, то мама хворіє, то двоюрідний брат в біді і т. д.

У якийсь момент мені таке “сімейне життя” набридло, і вирішила я розлучитися і піти, поки діток немає.

І ось, збираю я речі, командую вантажниками, а меблі та побутова техніка були також мої, у нього там голі стіни були, з його речей один килим тільки, на який свекруха розщедрилася. І тут заходить Галина Яківна, свекруха, власною персоною.

Починає мене провокувати на сварку, всіляко зачіпати, говорити мені в слід, що я її Костика не заслуговую, і він ще не таку собі зайде. Що ніколи мене не любила і донькою не вважала і все в тому дусі. Я мовчала, чекала, коли довантажать залишки речей. І тут вона видає:

– Ей, ти, а ну залиш в спокої кухонний стіл і ось цей диван. До мене приїдуть родичі, будуть тут жити, їм же треба на чомусь спати і їсти.

Я від почутого мало не зомліла. Керувати вона надумала моїми ж речами…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩