МИКОЛА ЗОВСІМ ЗАБУВ ПРО МАТІР. В ОСТАННІЙ РАЗ, КОЛИ НІНА СЕРГІЇВНА ЙОМУ ЗАТЕЛЕФОНУВАЛА, ВІН РОЗДРАТОВАНИМ ГОЛОСОМ КРИКНУВ: – ЧОГО ТОБІ, МАМО? МЕНІ ЗАРАЗ НІКОЛИ. Я ПОТІМ ТОБІ ПЕРЕТЕЛЕФОНУЮ. І ПОКЛАВ ТЕЛЕФОН. МАТИ ТОДІ ЧЕКАЛА ЙОГО ДЗВІНКА ВЕСЬ ВЕЧІР. ПОТІМ ЩЕ ДЕНЬ, ТИЖДЕНЬ, МІСЯЦЬ. ЗАКРИЛА ОЧІ, З ТРЕПЕТОМ ЗГАДУЮЧИ ТОЙ ДЕНЬ, КОЛИ ЇЇ СИН МИКОЛА УРОЧИСТО ПІДНІС ЇЙ В ПОДАРУНОК МАЛЕНЬКЕ ЦУЦЕНЯ. ЦЕ БУВ ЇЇ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ. ТОДІ ВОНА НАКРИЛА СТІЛ, І З НЕТЕРПІННЯМ ЧЕКАЛА ГОСТЕЙ. ВОНА ПРЕКРАСНО ПАМ’ЯТАЛА, ЯК ТОДІ БУЛО ВЕСЕЛО ТА ГАМІРНО. ЦЕ БУВ ОСТАННІЙ РАЗ, КОЛИ В ЇЇ ДОМІ БУЛО ТАК ШУМНО. З ТОГО ДНЯ ВОНА НІ РАЗУ НЕ БАЧИЛА СИНА. ВНУЧКА ВЖЕ ЗОВСІМ ДОРОСЛА. ЦІКАВО, ЯКА ВОНА СТАЛА. НАПЕВНО КРАСУНЯ, ВСЯ В БАТЬКА. І ВСЕ Б У ЇЇ ЖИТТІ БУЛО ДОБРЕ, ЯКБИ ВОНА В ТОЙ ЗЛОЩАСНИЙ ДЕНЬ НЕ ЗРОБИЛА ЗАУВАЖЕННЯ СВОЇЙ НЕВІСТЦІ

 

Ніна Сергіївна сьогодні прокинулася дуже рано. Лежачи в своєму ліжку, вона прислухалася до всього. Кругом ні звуку. Так тихо, як ніби вона одна залишилася в цілому безмежному світі. Як же страшно залишитися одній. Нікому геть не потрібній. Вона лежала і думала про те, наскільки вона зараз самотня, наче той привид, якого ніхто не помічає.

Жінка ледве повернулася на інший бік і вперлася сумним, повним спустошення, поглядом у стіну. Шпалери на стіні виглядали дуже забрудненими і старими, щодня, дивлячись на них, у неї завжди виникало нестримне бажання їх переклеїти, але тільки не цього ранку, не сьогодні.

Вчора зранку у Ніни Сергіївни не стало собаки. Вони разом з Зойкою прожили довгих 13 років. Ця вірна та віддана собака була її сім’єю, другом і співрозмовником. Ніна Сергіївна постійно розмовляла з нею. Їй здавалося, що краще її “подруги” жінку ніхто не зрозуміє.

І ось тепер Зойки більше немає. Немає кому її будити щоранку, тертися біля її ніг. Тепер жінці немає про кого піклуватися, кому готувати їсти. Навіщо вставати з ліжка і кудись йти? Заради чого?

Вона закрила очі, з трепетом згадуючи той день, коли її син Микола урочисто підніс їй в подарунок маленьке цуценя, яке тремтіло у її долонях. Це був її день народження. Тоді вона накрила стіл і з нетерпінням чекала гостей.

Вона прекрасно пам’ятала, як тоді було весело та гамірно. Дзвінкий сміх трирічної онучки і гучні розмови її сина і невістки перебивав гавкіт маленького лабрадора.

Це був останній раз коли в її квартирі було так шумно, так весело, так людно. З того дня вона ні разу не бачила сина. Внучка вже зовсім доросла. Цікаво яка вона стала. Напевно красуня, вся в батька.

Микола зовсім забув свою матір. В останній раз коли Ніна Сергіївна йому зателефонувала він роздратованим голосом крикнув:

– Чого тобі, мамо? Мені зараз ніколи. Я потім тобі перетелефоную. І поклав телефон.

Ніна Сергіївна тоді чекала його дзвінка весь вечір. Потім ще один найдовший у її житті день, тиждень, місяць.

Зрештою її нерви не витримали, душа матері тривожилася і хвилювалася, за найріднішу у світі людину, раптом з Миколою щось трапилося, а вона сидить тут, хіба так можна, та потрібно ж негайно щось робити.

Яка ж вона матір, якщо через свою гордість не телефонує своєму синові, єдиному синочкові. Вона вхопила телефон, і тремтячою рукою набрала його номер.

– Так, привіт, мамо. У тебе, щось термінове? А то мені зараз дуже незручно говорити. Я на роботі. Сьогодні увечері перетелефоную тобі, чекай! Бувай! – дуже бадьорим голосом відповів Микола, і поклав телефон.

Ніна Сергіївна, сидячи на старому табуреті і слухаючи гудки з телефоном в руці думала чому ж вона заслужила таке ставлення до себе. Невже була поганою мамою, адже понад усе на світі вона любила своє єдине диття. Все своє життя йому присвятила.

Чоловіка Ніни не стало, коли синові Миколі виповнилося п’ять років. І сина вона ростила одна, даруючи йому всю свою любов і ласку. Ніна вважала, що повинна зробити все можливе для його щасливого життя. Кожний свій день, кожну хвилину вона присвячувала найдорожчій та найріднішій людині, своєму миколці.

Миколі вже 16 років він виріс відмінним і сильним хлопцем.

А Ніна раптом, несподівано навіть для себе самої, дуже закохалася в чоловіка з сусіднього будинку. Вже цілий рік вона потайки від сина з ним зустрічається. Її обранець благає розповісти синові про них. Вона і сама розуміє, що тягнути далі не можна. Розмова все-таки відбувся. Ніна щиро все розповіла синові. Все, як є. Що знайшла чоловіка, їй з ним добре, затишно, він надійна людина. А вона так втомилася сама все тягнути на своїх плечах, відколи не стало чоловіка, що його підтримка і турбота здається їй справжнім щастям.

– Мамо, вирішуй, або він, або я. Ти, що хочеш зрадити пам’ять мого батька? Якщо ти вибереш його, я піду з дому і тоді ти можеш забути, що у тебе є син, – дуже категорично мовив Микола.

Присоромлена сином, Ніна розлучилася зі своїм залицяльником. І все стало як раніше. З ранку до вечора вона лише й те робила, що піклувалася вже про дорослого сина. Робота – дім, робота – дім, і так щодня. А вдома син, який звик, що мати має йому ще й ложку покласти на стіл біля тарілки, адже він не знає, де вони лежать у їхньому домі.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩