НА НАСТУПНЕ ЛІТО СЕЛО ОБЛЕТІЛА НОВИНА – ДО ОЛЕКСАНДРА ОДИН З ЙОГО СИНІВ ПРИЇХАВ. МАРИНА ПРИЙНЯЛА ЙОГО, НІ В ЧОМУ НЕ ДОРІКАЮЧИ. ХЛОПЕЦЬ ТРОХИ В НИХ ПОГОСТЮВАВ І ЗАКОХАВСЯ В СУСІДСЬКУ ДІВЧИНУ. ТАК І ЗАЛИШИВСЯ В СЕЛІ З БАТЬКОМ. МАРИНА З ОЛЕКСАНДРОМ ЙОМУ ВЕСІЛЛЯ, ЯК РІДНОМУ СПРАВИЛИ

 

Відколи всі в селі дізналися про подвійне життя Олександра, кожна жінка тепер боялася відпускати свого чоловіка на заробітки. Олександр багато років жив на дві сім’ї, а дружина про це і не здогадувалася. Правда відкрилася випадково через багато років, коли вже діти і в одній, і в другій сім’ї виросли.

В селі Марину і Олександра всі вважали ідеальною парою. Гарна була пара – обоє чорнявенькі. Коли йшли до шлюбу, люди перешіптувалися: добре житимуть, бо дуже схожі. Вони і справді добре жили. Олександр влаштувався на завод, а Марина працювала у школі. За вісім років хату свою збудували. Тішилися дуже, що нарешті своє гніздечко матимуть.

Так собі і жили, але потім в державі, настав час, коли на заводах почалося скорочення, невиплата зарплат. Та й діти вже підросли. Потрібні були гроші, то й вирішено було, що Олександр на сезонні заробітки їздитиме. Привозив додому зерно, тут розпродував – були гроші. І так – з року в рік. Марина не бачила свого господаря цілісіньке літо. Навчилася сама з усією сільською роботою поратися. А коли восени з’являвся Олександр, радості в хаті не було меж. Найбільше батька чекали доньки. Він завжди привозив їм цілу сумку гостинців.

На роботу на завод Олександр повертатися не хотів, навіть коли той знову запрацював. Марині сказав, що грошей на заводі платять мало, а за кілька місяців на сході він заробляє більше, ніж вдома за рік. Дружина вірила, та й з звикла уже до такого.

Але таємниця його заробітків сплила дуже неочікувано. Було весілля у сусідів, на якому Славко із сусіднього села проговорився при чарці рідному брату Марини Василю про те, що у Олександра на чужині ще одна жінка є і троє синів ростить від нього. Василь ту ніч не спав: все думав, чи казати правду сестрі про її чоловіка. А потім вирішив: хай буде все, як є. Промовчав…

Після весілля Олександр знову вже вкотре збирався в дорогу. Маринка смажила-парила, прасувала сорочки, складала робочий одяг. За тисячу кілометрів його вже чекала нова родина. Коли Олександр приїжджав туди, зразу ж поселявся в Любки. Сини з нетерпінням чекали на батька, мама їм пояснила, що постійно батько з ними бути не може. Так і жили – від літа до літа, а в кожній родині підростали Василеві діти.

Одного разу Олександр не поїхав на роботу, бо захворів і потрапив у лікарню. Він не встиг повідомити про це свою далеку родину. Тому, поки чоловік лежав у лікарні, в село прийшов лист. “Тату, у нас випускний, а тебе немає з нами. Пам’ятаєш, як ми ходили ловити рибу? А як ти щоліта переглядав наші табелі успішності? Ох, і боялися, коли ти супив брови… Знаємо, що хотів, щоб ми добре вчилися… Чому не пишеш, не їдеш? І мама тебе жде. А наш голова їй каже, що кращого робітника на комбайні й не знайти. Ми ждемо… ”

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩