В ТОЙ ВЕЧІР ВАСИЛЬ ЗАСНУВ З ТЯЖКИМИ ДУМКАМИ. РАПТОМ ПЕРЕД ЙОГО ОЧИМА ЧІТКО СПЛИВЛО МИНУЛЕ. КОЛИСЬ У НЬОГО БУЛА ДІВЧИНА, ЯКА ЖИЛА В СУСІДНЬОМУ СЕЛІ. ДІВЧИНА МАЛА ДИВНЕ ПРІЗВИСЬКО – ПОВІТРУЛЯ. ВОНА МАЛА ВИХОДИТИ ЗАМІЖ, А ПЕРЕД САМИМ ВЕСІЛЛЯМ ЗАКРУТИЛА З НИМ РОМАН. ВАСИЛЬ ШВИДКО ЗАБУВ ЇХ МИТТЄВУ РОЗВАГУ І ПРОДОВЖУВАВ СВОЄ ХОЛОСТЯЦЬКЕ ЖИТТЯ. ВЛАШТУВАВСЯ НА РОБОТУ У МІСТО І РІДКО БУВАВ У РІДНОМУ СЕЛІ, ТОМУ НІЧОГО НЕ ЗНАВ ПРО ПОДАЛЬШУ ДОЛЮ ДІВЧИНИ. А ВИЯВИЛОСЯ, ЩО У НЬОГО УЖЕ СОРОК РОКІВ Є ДОНЬКА

Все життя Василь прожив без дітей і не думав, що на старості знайде доньку. Чоловік їхав у потязі і дивився у вікно – він вже багато років не приїздив на батьківщину. Літня жіночка, яка сиділа у купе, привернула його увагу. Він зловив себе на думці, що життя пройшло. Цього року пану Василю виповнилося шістдесят. Він багато поїздив по світу, бачив, як люди живуть. Все було у нього, крім дітей.

Одружився Василь пізно, з Тамарою, без зайвих пишних церемоній, бо ж обоє були в роках. Але Василь був жених завидний, мав і квартиру власну, і машину. Його обраниця – скромна Тамара, яка працювала вихователем у дитячому садочку, їй уже було за тридцять п’ять, тому відповіла завидному жениху згодою.

Василь ніколи не шкодував, що одружився з Тамарою. Вони прожили тихе, мирне життя. Інколи у сварці вона могла пригрозити, що кине його. Та Василь знав, що то лише пусті слова і, як завжди, все налагодиться.

Все життя Василь мав гарну роботу, його любили і цінували, як працівники, так і керівництво. Єдине, чим обділила доля цього чоловіка, — власні діти. Василь бачив, що і дружина страждає з цього приводу, але нічого не міг вдіяти. Вони робили все, що могли. Але лікарі їх ошелешили: ваша пара – бездітна.

В зв’язку з цим вдома почастішали скандали. Тамара ненавиділа свою роботу, там вона постійно бачила чужих дітей. Та з часом гострота проблеми зникла, подружжя заспокоїлося і почали жити одне для одного, розуміючи, що більше нема від кого чекати допомоги.

Одного разу Василь Андрійович поїхав у чергове відрядження й оселився у старої бабусі. Ця поїздка змінила його життя. Бабуся щодня зустрічала чоловіка з роботи смачною вечерею, добре серце мала старенька. В один з вечорів Василь розповів про свою нездійсненну мрію – мати спадкоємця. Бабуся уважно вислухала його і дала добру пораду:

— Ти, синочку, згадай минуле. Може, нагрішив ти колись, а зараз так свій гріх спокутуєш.

В той вечір Василь заснув з тяжкими думками. Раптом перед його очима чітко спливло минуле. Колись у нього була дівчина, яка жила в сусідньому селі. Дівчина мала дивне прізвисько – Повітруля. Вона мала виходити заміж, а перед самим весіллям закрутила з ним роман. Василь швидко забув їх миттєву розвагу і продовжував своє холостяцьке життя. Влаштувався на роботу у місто і рідко бував у рідному селі, тому нічого не знав про подальшу долю дівчини.

Якось чоловік приїхав в рідне село і мама його ошелешила:

— Васильку, щось люди говорять, що Повітрулина донька вже дуже на тебе схожа.

Василь зашарівся і спробував заспокоїти маму:

— Я до неї і близько не підходив! — сказав хлопець, а в самого з’явилися підозри.

Цікавість таки взяла верх. Того ж дня він взяв велосипед і поїхав у сусіднє село. Але розмови не вийшло – чоловік Повітрулі надавав йому стусанів і чоловік вже хотів повертатися в село, як його зупинила Повітруля:

— Василю, це твоя дитина, але ми з Петром самі підібрали тебе на кандидатуру батька. Він бездітний. А тепер забудь про нас. Мені від тебе нічого не треба.

Василь ще довго не міг нічого зрозуміти, та потім вирішив про все це забути. Але розмова з бабусею повернула його у далеке минуле. Після розмови з старенькою у Василя з’явилася нова мета в житті — розшукати доньку. Він приїхав додому іншим, сповненим сподівань. Навіть жінка помітила ці зміни, але чекала розповіді від нього.

Тамара вже почала хвилюватися:

— Чи не закохався ти, чоловіче, у відрядженні, що такий замріяний ходиш? — кинула здогад.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩