МАРІЯ ПРИЙШЛА З РОБОТИ І ЗУСТРІЛА В ДВЕРЯХ ЧОЛОВІКА ІЗ ЗІБРАНОЮ ВАЛІЗОЮ. ВАСИЛЬ ПОВІДОМИВ, ЩО ЙДЕ ДО ІНШОЇ ЖІНКИ, СВОГО ПЕРШОГО КОХАННЯ. – ТИ НЕ ДУМАЙ, МАРІЄ. Я ЦЬОГО НЕ ШУКАВ. МИ ЗУСТРІЛИСЯ ВИПАДКОВО, ЩЕ НАВЕСНІ! – ЯК КРІЗЬ СТІНУ ДОХОДИЛИ ДО МАРІЇ СЛОВА ЧОЛОВІКА. – ВОНА ЗАРАЗ ОДНА. Я КОЛИ ПОБАЧИВ ЇЇ, ЗРОЗУМІВ, ЩО І ДОСІ КОХАЮ. ЧОЛОВІК ВИПРАВДОВУВАВСЯ, АЛЕ МАРІЯ ДАЛІ ВЖЕ НІЧОГО НЕ ПАМ’ЯТАЄ

 

Сімейному життю Марії можна хіба що позаздрити – п’ятнадцять років вони з Василем разом, а досі зберегли любов і повагу. Їх часто в приклад ставлять – є, мовляв, навіть в наш час справжня любов, є ще сім’ї, де чоловік і дружина як одне ціле. Людям так з боку здається, от вони і заздрять, і тільки Марія знає, чого їй коштувало це вдаване щастя.

З Василем вони і справді жодного разу не сварилися, жили душа в душу. Трималися один за одного щосили і всі труднощі долали разом. Разом вчилися, разом тяжко працювали, разом дім будували. Марія привітна господиня, а Василь – душа компанії, у них вдома часто збираються гості. Донечка у них підростає, і красуня, і розумниця. Василь прекрасний сім’янин, з ним Марія має впевненість у завтрашньому дні. Таких чоловіків зараз мало. Власний дім, достаток, дитина, друзі – все, що треба для щастя. Але все змінилося в один літній день.

Марія прийшла з роботи і зустріла в дверях чоловіка із зібраною валізою. Василь повідомив, що йде до іншої жінки, свого першого кохання.

– Ти не думай, Маріє. Я цього не шукав. Ми зустрілися випадково, ще навесні! – як крізь стіну доходили до Марії слова чоловіка. – Вона зараз одна. Я коли побачив її, зрозумів, що і досі кохаю. Чоловік виправдовувався, але Марія далі вже нічого не пам’ятає. Прокинулась вона на дивані, над нею метушився лікар швидкої допомоги.

– Мусимо вас госпіталізувати! – повідомив він. – Без розмов. Ваш стан мені не подобається.

Марію відвезли в лікарню, тому в той день чоловік, природно, нікуди не пішов. Поки дружина була в лікарні, він бігав по два рази на день, носив передачі – явно відчував себе винуватим і пробував «загладжувати провину». Про те, що хоче піти, Василь більше розмову не заводив. Коли Марія приїхала нарешті додому, в їхній родині знову запанував мир і спокій, все було, як колись. Але в душі у Марії ніякого спокою і бути не могло. Вона постійно боялася, що чоловік збере речі і піде до тієї, іншої. Вона не знала, чи повернеться цього разу чоловік з роботи – а раптом більше не прийде.

З острахом вона приходила в дім і щоразу перевіряла, чи є чоловікові речі на місці і чи не залишив він, бува, на столі прощальну записку. Полегшено зітхала лише тоді тоді, коли переконувалася, що все в порядку. Але Василь поводився бездоганно. Дарував дружині квіти і подарунки, купив дачу, про яку вона давно мріяла, ходив на батьківські збори до дочки. Подруги щиро заздрили Марії – такий чудовий чоловік їй дістався. Все лізли в душу Марії з розпитуваннями, як їй це вдалося.

Марія мовчала, відкрити душу вона могла лише своїй найближчій подружці. Не раз вона ридала у неї на плечі:

– Боюся, що піде. А я ж люблю його, не можу, і вже все пробачила.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩