ЯКОСЬ ВЕСНОЮ ДО ХАТИ МАРІЇ ПІД’ЇХАЛА СРІБЛЯСТА ІНОМАРКА. «ОСЬ, – ШИРОКО УСМІХАЮЧИСЬ, ОГОЛОСИВ РОЗПОВНІЛИЙ, ПАХНУЧИЙ ДОРОГИМ ОДЕКОЛОНОМ, СТАНІСЛАВ, – ВИРІШИВ У ВІДПУСТКУ ДО ВАС. ПРИЙМАЙ, МАМО, ПОДАРУНКИ. І КЛИЧ БОРИСА. ПОСИДИМО, ЗУСТРІЧ ВІДМІТИМО». ЯКБИ ЗНАЛА МАРІЯ, ЧИМ ЗАКІНЧАТЬСЯ ЦЯ ЗУСТРІЧ

 

Марія Петрівна вже який день не знаходить собі місця, вона ніяк не може зрозуміти, яка кішка пробігла між її синами. У неї їх двоє. Борис і Станіслав – близнюки. І ростити їх Марії Петрівні було нелегко, адже чоловіка давно не стало. Синам тоді якраз один рік виповнився. В 25 років залишилася Марія удовою, з маленькими дітками на руках.

Марія працювала дояркою в радгоспі. Добре, що хоч свекруха прибігала щодня, допомагала з близнюками. Діти росли і весь час трималися разом – куди один, туди й другий. Ніколи й не сварилися, стояли горою один за одного. Правда, поїхала якось Марія до столиці і привезла дітям дерев’яного коника, лакованого, на коліщатках. Та скоро була вже й не рада, що привезла її. Тоді хлопці вперше посварилися, бо не поділили конячку. Починалися крики, штовханина, а потім вже й до бійки дійшло. Якось вони довели її до того, що вона взяла пилку й розпиляла конячку навпіл. Хлопчики відразу заспокоїлися й втратили до іграшки інтерес. Джерело

Хоч і любили брати один одного, але постійно змагалися між собою, хто кращий. Спочатку це було змагання в навчанні. А потім закохалися вони в одну дівчину Віру. Спочатку Борис проводжав її зі школи, потім почав і Стас разом із ними ходити. Хлопці змагалися в дотепності. Дівчина спочатку сміялася, її влаштовувало таке становище, а потім дала Борі, як то кажуть, «відкоша», вибравши Стаса.

Але незрозуміла ситуація сталася на випускному – хлопці повернулися додому разом, майже одразу після офіційної частини. І як Марія не допитувалася, чому так рано прийшли, і на кого вони залишили Віру, хлопці разом відповідали:

– Воно тобі треба, мамо?

Після школи Стас вступив до будівельного інституту, а Боря, відслуживши в армії, влаштувався водієм на гранітний кар’єр, на якому колись працював і батько. До речі, Марія так більше і не вийшла заміж. Сваталися до неї, й не раз. Але жінка боялася, щоб хлопці не були обділеними її любов’ю, увагою. Так і зістарилася сама, важко працюючи, турбуючись вже про дорослих синів.

Стасик вчився. Звісно, стипендії не вистачало, і Марія допомагала студенту продуктами та грошима. Часто й останні передавала сину. З Борисом їй було легше – сам заробляв.

Відтоді брати майже не зустрічалися. Стас постійно був у роз’їздах, заробляв гроші і мамі допомагав. Борис продовжував працювати водієм самоскида, возив щебінь, граніт. Одружився і перебрався від матері до дружини.

Пройшов час. У Бориса росли донька і син. Дружина, тиха і хвороблива Зінаїда, працювала бібліотекарем, клопоталася на городі та в хаті. Жили, як всі, не багато, не бідно: розмірено і нудно. Станіслав все ніяк не міг влаштувати своє особисте життя.

Якось весною до хати Марії під’їхала срібляста іномарка. «Ось, – широко усміхаючись, оголосив розповнілий, пахнучий дорогим одеколоном, Станіслав, – вирішив у відпустку до вас. Приймай, мамо, подарунки. І клич Бориса. Посидимо, зустріч відмітимо».

Стіл вийшов святковим. Станіслав привіз стільки всього, що мати тільки ойкала, розгортаючи пакунки. Зінаїда сиділа, не піднімаючи очей. Борис, випивши кілька чарок, колупав якусь дивовижну рибу. А мати все тулилася до сина, якого так давно не бачила.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩