– ЩО? ЩО ТИ ТУТ РОБИШ? – ЗАПИТАЛА ЧИ ТО СВОГО ЧОЛОВІКА, ЯКИЙ НІЖНО ОБІЙМАВ МАРІЮ, ЧИ ПОДРУГУ, ЯКА ГОРНУЛАСЯ ДО ІВАНА

 

– Що? Що ти тут робиш? – запитала чи то свого чоловіка, який ніжно обіймав Марію, чи подругу, яка горнулася до Івана Джерело

– Галинко, ти б якось забігла до мене по груші. Урoдило їх цьогоріч стільки, що вже й не знаю, куди дівати. А ти ж любиш грушки, – щебетала Марія, запитливо заглядаючи в очі подрузі.

– Груші? Люблю, – сказала жінка. І чомусь додала: – Іван, коли залицявся, цілими відрами їх приносив… Та й тепер носить.

– І тепер? – здивувалася гостя.

– Ага. Он бачиш? – показала на миску, в якій – чимало грушок. – Певно, дорогою з роботи десь грушку уздрів.

– Може, й уздрів, – мовила Марія, а потім поцікавилася: – То коли зайдеш?

– Завтра, в обід.

– Тоді я тобі їх вранці назбираю. Біля літньої кухні поставлю. Добре? – знову допитливо заглянула у вічі, ніби хотіла проникнути в саму душу.

– Добре. Дякую тобі, – відмахнулася від того погляду Галя. – Вибач, що на чай не запрошую. Мені потрібно сьогодні ще статтю на другу сторінку написати.

– Бачу, нелегкий журналістський хліб.

– Нелегкий, – зітхнула господиня.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩