У ДІВЧИНІ, ЯКА ПРИЙШЛА ВЛАШТОВУВАТИСЯ НА РОБОТУ, Я ВПІЗНАВ СВОЮ ДОРОСЛУ ДОЧКУ

 

Моя секретар Олена не прийшла на роботу. Ні через день, ні через тиждень вона не з’явилася. Як пізніше з’ясували – полетіла на курорт з хлопцем, попередити забула. Та й робота їй особливо не потрібна тепер – попався забезпечений жених.

Стали ми шукати нову дівчину на її місце. Доручив цю справу бухгалтеру Ніні Іванівні. Жінка занесла до мене в кабінет резюме, які надіслали кандидатки. І розклала їх на 2 стопки – маленьку і велику. Ту, що поменше, передала мені.

«А що в другій стопці?» – запитав я.

«Негарні»

«А в першій красиві?» – уточнив я.

«Так. Ви ж самі говорили, що секретар – обличчя фірми »- відповіла мені Ніна Іванівна.

«Ну тоді дайте мені другу стопку, а красунь відправте в кошик для сміття. Одна красуня від нас вже втекла і офіс занурився в хаос. Більше ми на ці граблі наступати не будемо »- попросив я.

Розглядаючи резюме кандидаток я вловив логіку свого бухгалтера. Багато з них сфабрикували резюме на коліні, не завдали собі клопоту сфотографувати анфас, а прикріпили першу-ліпшу фотографію. Досвіду офісної роботи майже ні у кого не було, всі дівчата працювали в торгівлі або зовсім були випускницями училищ.

Я вже думав повернуться до «красунь», але тут мій погляд зачепився за рядок – місце народження – Вінницька обл., Тиврівський р-н, с.Краснянка. Я прекрасно пам’ятав це місце. Жив там влітку, у дідуся 20 років тому. В асоціаціях спливла перша любов – Ліля. Лілія.

Як же я шкодував все життя, що не забрав дівчину до Києва. Та й забирати було нікуди. Сам поневірявся по орендованих квартирах багато років. А потім життя закрутило. Я одружився на дівчині з свого оточення. А Ліля залишилася в спогадах.

Я став вдивлятися в фотографію. Як же вони схожі з Лілею! Прізвище не збігається. Але вона могла заміж вийти і поміняти ініціали.

Я попросив Ніну Іванівну запросити цю дівчину на співбесіду. Через годину незнайомка на ім’я Анна увійшла в мій кабінет.

Вона сіла навпроти мене і скромно опустила очі. Досвіду роботи немає, але бажання працювати – є.

«Розкажіть мені, будь ласка, звідки ви родом і як звуть Вашу маму» – попросив я.

Моє серце стало битися частіше, я був упевнений, що переді мною сидить моя дочка, яку Ліля воліла приховати. Звичайно, поїхав. Образив її. До Києва не покликав. І навіть коли влаштувався в столиці не покликав. У любові зізнавався, а сам за 20 років жодного разу не подзвонив, не приїхав. Не дізнався, як вона там. Чи не потрібно їй чого.

«Я родом з Вінницької області, село Краснянка., може чули? Маму звуть Ліля »- відповіла Анна.

Мої долоні заклякли. Це моя дочка, сумнівів бути не може.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩