З ПЕРШОГО ДНЯ НАШОГО ОДРУЖЕННЯ МИ З МИХАЙЛОМ ДУМАЛИ ЛИШЕ ПРО ДІТЕЙ. ВІН ПРАЦЮВАВ НА ДВОХ РОБОТАХ, А Я ГОТУВАЛА, ПРАЛА, ЗАЙМАЛАСЯ ДІТЬМИ. СПОЧАТКУ САДОЧОК, ПОТІМ ШКОЛА, ПОТІМ ІНСТИТУТ. ДІТИ РОСЛИ І ГРОШЕЙ БУЛО ПОТРІБНО ВСЕ БІЛЬШЕ. А ПОТІМ НАЙСТАРША ДОНЬКА ЗАЖАДАЛА КВАРТИРУ. ЧОЛОВІК ВЗЯВ КРЕДИТ, І МИ БАГАТО РОКІВ ПРАЦЮВАЛИ, ЩОБ ВИЛІЗТИ З БОРГІВ. А ПОТІМ СИН СЕРГІЙ СКАЗАВ, ЧОМУ СЕСТРІ КУПИЛИ КВАРТИРУ, А ЙОМУ НІ, І ОБРАЗИВСЯ. ЧОЛОВІК ЗНОВ ПІШОВ У БАНК. ЩО ДО НАС ПІДКРАДАЄТЬСЯ СТАРІСТЬ, МИ ЗРОЗУМІЛИ ЛИШЕ НЕДАВНО, ПЕРШИМ ЗЛІГ МИХАЙЛО. І ЗНАЄТЕ, ЗА ВЕСЬ ЧАС, ПОКИ Я ДОГЛЯДАЛА СВОГО ЧОЛОВІКА, СТАРША ДОНЬКА ЗАТЕЛЕФОНУВАЛА ЛИШЕ РАЗ. ЛЮДИ НЕ ВІРЯТЬ, ЩО У НАС ТРОЄ ДІТЕЙ

З Михайлом ми знайомі ще зі школи, ходили в один клас. Потім ми разом вступили до інституту. Коли нам виповнилося по 18 років, ми з Михайлом одружилися. Через рік на світ з’явилася донечка, яку ми назвали Ангеліна. Вона була схожа на маленьке янголятко – світле волосся і блакитні очі. За характером Ангеліна була спокійною дитиною і я дякувала Богові за такий подарунок. Михайлу довелося кинути навчання і влаштуватися на роботу, так як з фінансами, на той час в нас було скрутно. Я тим часом взяла академічну відпустку і сиділа з дитиною, поки їй не виповнилося два роки. Потім, я паралельно займалася донькою і навчалася.

Все стало налагоджуватися, але тут ми дізналися, що я знову чекаю дитину. Довелося напружитися ще сильніше. Михайло цілодобово працював на двох роботах, а на вихідні ще й підробляв, вдома я його майже не бачила. Жили ми тоді в квартирі, яку йому виділили від заводу. Але грошей не вистачало, адже незабаром на світ з’явилася друга дитина, це був хлопчик, якого ми назвали Сергій.

Я насилу отримала диплом, дуже важко було одночасно виховувати двох дітей, вести домашні справи і навчатися. Але навіть незважаючи на це, ми впоралися. Коли Ангеліна пішла в школу, а Сергій в дитячий садок, я нарешті змогла влаштуватися на роботу. Наше матеріальне становище стабілізувалося, тим більше ми вже були законними власниками квартири. Справи пішли вгору і ми щоліта могли собі дозволити путівку на море.

Коли мені виповнилося 30 років, доля нам піднесла ще один подарунок – третю дитину. В призначений термін в нас з’явилась ще одна донька – Оксана. Як ми з усім впоралися тоді – не розумію. Я знову засіла вдома, багатодітна сім’я – це не одна дитина. Михайло щосили намагався забезпечити нас, тому працював вдень і вночі. Діти потроху почали дорослішати. Оксана пішла в перший клас, коли Ангеліна навчалася в одинадцятому класі. Грошей не вистачало катастрофічно, але ми з чоловіком якось викручувалися. Позичали гроші у знайомих, брали кредит, підробляли де тільки могли.

Ми кожну хвилину думали про дітей і про їхнє майбутнє, хотіли, щоб у них була перспектива хорошої освіти і роботи. Коли Ангеліна ще не закінчила інститут, заявила, що виходить заміж. Ми мало не посивіли, але діватися було нікуди. Її обранцем виявився непоганий хлопець з пристойної сім’ї, тому ми благословили Ангеліну на шлюб. Звичайно ж, довелося серйозно витратитися на весілля і все інше. Надалі допомогли їм з покупкою квартири, адже ми як ніхто розуміли, що без особистого житла, нормального сімейного життя у дітей не вийде.

Тим часом підріс Сергій. Він прекрасно бачив, як ми допомагаємо сестрі. Тому після закінчення школи зажадав, щоб йому теж купили особисту квартиру. Діватися було нікуди, адже в нашій родині у всіх дітей рівні права. І якщо комусь щось купується, значить те ж саме треба подарувати і іншій дитині. Чоловік оформив на себе черговий кредит і купив однокімнатну квартиру.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩