ЛЮДИ У СЕЛІ ПЕРЕШІПТУВАЛИСЬ, ЩО НІБИТО У ДОМІ Є ЯКИЙСЬ НЕЧИСТИЙ. І ХОЧА Й ХАТА ЇХНЯ ВЕЛИКА, ДОБРОТНА, І ДВІР ДОГЛЯНУТИЙ, АЛЕ КУПУВАТИ НЕ ДУЖЕ ХТОСЬ ПОСПІШАВ.

 

Марійка з бабцею живуть на окраїні села. Село велике, багате. Колись тут жили справжні господарі. Тримали багато худоби, і поля мали теж чимало. Це тепер усе змінилося. Працюють люди біля землі менше, і господарки тримати не хочуть. Більшість виїхало за кордон, інші мають свій бізнес. І зводяться у селі не хати, а справжні палаци, один кращий другого…

Лиш Марійчина із бабцею хатина, як кажуть, не вписується у цей пейзаж. Старенька, полатана… І «виросла» вона ген-ген від людських хат, аж біля самої річки. Ніби давно вже задумано так було: панство до панства, а бідосі туди – зась… І плотик біля хатинки їхньої благенький, здавалося б, аж врісся у землю, і хвірточка на скручений дріт зачиняється…

Та не завжди так було. Колись і Марійчині батьки жили у статках. І дім мали великий, і у домі всього вдосталь. Мама із татом працювали у місті. Господаркою в основному займалася бабуня із дідусем…

Ще до народження Марійки у мами із татом було двоє синів. Біда у дім прийшла несподівано. Хлопці пішли на річку.

Молодший, Славчик, почав тонути і старший, Василько, кинувся його рятувати. Втoпилися обоє. Нікого із дорослих поблизу тоді не було. А коли однолітки покликали на допомогу, було вже пізно. Василькові тоді було чотирнадцять, а Славчикові лише одинадцять. Мама, яка раптово і водночас втратила двох синочків, довго не могла усвідомити того, що трапилось. То цілими днями мовчала, то плакала… А то сміялась без причини…

Батько після тої страшної трaгедії почав випивати… Хтось із рідних порадив подружжю народити дитятко, бо ж, як не як – а життя таки продовжується і жити якось треба…

Так через два роки після того як не стало братиків з’явилася на світ Марійка. Чомусь думалося, що народження дитини позитивно вплине на батьків. Бо ж дітки — то радість. І час швидше загоїть рaни…

Спершу так воно ніби й було. Марійка росла веселим і кумедним дитям. Дивлячись на доньку, мама все частіше невимушено посміхалася. Якесь тепло і спокій з’явились на її обличчі… Здавалося, жінка почала повертатися до життя…

Та коли Марійці виповнилося п’ять рочків, у сім’ю прийшло нове горе: тато сів п’яний за кермо, потрапив у aвaрію і зaгинyв. Марійка добре пам’ятає, як змінилася після цього мама. Вона майже зовсім не розмовляла, весь час лежала, а з хати виходила лише вночі, і поверталася майже під ранок. Марійці тоді було дуже страшно і вона розповіла усе бабусі. Після цього якийсь час мама лежала у лікaрні, а Марійка жила із бабусею. А коли мама повернулась, дівчинка взагалі почала її боятися. Іноді вона чула розмови дорослих, але майже нічого із того не розуміла, лише знала, що мама дуже хвoра. Майже весь час бабуся жила із ними. Іноді, коли мама просила залишити її саму, старенька брала Марійку до себе ночувати. Але бабця тоді усю ніч не спала – усе металась по хаті, як зрaнений птах: і її, Марійку, саму не зважувалась зоставити – щоб не налякалась, і за доньку дуже вже хвилювалась – бачила, що не є вона здорова…

І страхи бабусі були немарними…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩