«БОГДАНЧИКУ, ЯК МЕНІ БУТИ?.. ТИ В СИРІЙ ЗЕМЛІ, А Я… ЖИВУ ДАЛІ. НУ ЧОМУ? ХІБА Я МАЮ ПРАВО БУТИ ЩАСЛИВОЮ? ДУМАТИ ПРО ІНШОГО. Я Ж ТОБІ ПОКЛЯЛАСЯ, — РОЗМОВЛЯЛА ІЗ МИЛИМ МАРІЯ. — ПРОБАЧ МЕНІ МОЮ СЛАБКІСТЬ, БОГДАНЧИКУ»

 

«Богданчику, як мені бути?.. Ти в сирій землі, а я… живу далі. Ну чому? Хіба я маю право бути щасливою? Думати про іншого. Я ж тобі поклялася, — розмовляла із милим Марія. — Пробач мені мою слабкість, Богданчику»

Живим — земне НА КЛАДOВИЩІ БУЛО ТИХО, ТІЛЬКИ ЛИСТЯ ДЕРЕВ ШЕЛЕСТІЛО НА ВІТРІ. МАРІЯ ПОКЛАЛА НА МОГUЛУ КОХАНОГО БУКЕТ РОМАШОК. РАНІШЕ БОГДАН ДАРУВАВ ЇЙ ЇЇ УЛЮБЛЕНІ КВІТИ, ВОНА ВСМІХАЛАСЯ, ВОРОЖИЛА НА ПЕЛЮСТКАХ І ОСТАННЯ ЗАВЖДИ ПРИПАДАЛА НА СЛОВО «ЛЮБИТЬ»… За матеріалами Вільне життя

У ту останню зустріч він теж подарував їй ромашки. Великі, красиві, з яскраво-жовтими серединками. «Я кохаю тебе і завжди буду тобі найвірнішою, люблячою дружиною. Обіцяю! Клянуся!», — обійняла його міцно-міцно Марія.

«Почекай із весільною клятвою. Ще сукню тобі не дошили», — пожартував у відповідь коханий.

До дати їхнього весілля залишалося три тижні. Дівчина чекала його з нетерпінням. І не підозрювала, що до вічної розлуки з Богданом — усього кілька годин.

А вночі блiда, як стіна, мати розбудила її і прошепотіла: «Богдана більше немає. Авaрія…» Похoрону Марія майже не пам’ятає. Спочатку невтішну наречену відпоювали лікaми, а згодом «швuдка» забрала її в лікaрню.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩