Я ВЖЕ ПІВ РОКУ НЕ СПІЛКУЮСЯ З СИНОМ І ЙОГО ДРУГОЮ ДРУЖИНОЮ. А ВОНИ ХОДЯТЬ ПО РІДНИХ І ВСІМ СКАРЖАТЬСЯ, ЩО Я ПЕРШУ НЕВІСТКУ ШАНУЮ, А ДРУГУ Й ЗНАТИ НЕ ХОЧУ. Я СОРОМЛЮСЯ РОЗПОВІДАТИ ПРАВДУ СВОЇМ РІДНИМ, ЛИШЕ ЧОТИРИ ЛЮДИНИ ЗНАЮТЬ, ЯК ВСЕ БУЛО

 

Мене всі мої рідні сьогодні засуджують. Справа в тому, що я не спілкуюся ні з сином, ні з його другою дружиною. А вони ходять по рідних і всім скаржаться, що я першу дружину сина шаную, а другу й знати не хочу.

А мені соромно, якого я сина виховала, і дружина у нього друга – ще той подарунок, вибрав таку, як сам.

Перший раз мій син Василь одружився на жінці з дитиною. У неї синок був. Хороший хлопчик такий, добрий. Василя став татом називати майже відразу, мене – бабусею.

Стали вони жити у Василя, Оленину кімнату в гуртожитку здали, щоб трохи грошей було. Як всі жили, не без проблем, але і до гучних скандалів у них не доходило. Один раз за весь час посварилися, але аж до розлучення, як Оленка думала один час, через мене.

Напросилися якось вони до мене в гості, я вирішила пироги зробити, по часу прикинула, щоб в 6 ранку на тісто не вставати, і запросила їх до 15:00.

Вони приїхали раніше, близько полудня. Одне деко пирогів в духовці було, а друге деко, я лише виробляла. Відправила сина з невісткою телевізор дивитися.

Я готувала, руки в борошні, на кухні спека. Прибігає до мене Іванко, онук мій названий. Йому тоді 3 рочки було. В руці у нього зв’язка ключів була Василя: ключ від квартири, від машини і від офісу.

– Іванку, йди, татові ключики віддай. Втратиш – як тато машину відкриє? Пішки додому підете! – дорікнула я дитині.

Він втік в кімнату.

Я пиріжки дістала, друге деко в духовку поставила, чай налила і пішла в кімнату, гостей пригощатимуть.

Ми наче добре сиділи, чай пили, пироги їли, розмовляли про життя. Вони мені щось цікаве розповідали, а я їм про своє життя розповідала. Іванко все нахвалював:

– Так смачно, бабусю, смачно!

Я їм з собою пирогів зібрала, в фольгу завернула, щоб довше гаряченькими зберегти. Вони вже зібралися, як Василь почав ключі шукати.

– Іванко їх бабусі ніс, – сказала йому Оленка. – Я чула, як вона йому говорила, що ми додому пішки підемо, якщо він їй ключі не віддасть.

Василь дивився на мене, я на Олену. А Іванко жував пиріг.

– Василю, я йому сказала, щоб він ключі тобі відніс.

Олена стала розпитувати сина, куди він подів зв’язку. Розмовляв на той час Іванко поганенько, ще зовсім маленький був,  якщо реченнями, то коротенькими. Нічого путнього добитися у нього не вийшло і ми взялися за пошуки.

Куди в двокімнатній квартирі 3-річна дитина може закинути в’язку ключів? Куди завгодно! Перерите було все: шафи в межах досяжності, тумбочки, комоди. Відсували ліжка, крісла та дивани. Під столами, за шторами, серед взуття – шукали всюди. Поки Василь не дістав свої ключі з кишені куртки дружини.

– Звідки вони там! – відразу почала Олена. – Іванко б до кишені не дотягнувся. Може, Ви підкинули? – прямо запитала вона у мене.

Коли перший ступор пройшов, я запитала:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩