ВЕРОНІКА ПОЖАЛІЛА МОЛОДОГО ЖЕБРАКА І ПРОСТЯГНУЛА ЙОМУ ПЕРСИК. НА НЕЇ ПОГЛЯНУЛИ ТАКІ СЯЮЧІ, ЩИРІ ТА БЛАГАЮЧІ ПРО ДОПОМОГУ ОЧІ, ЩО ВОНА НЕ ВИТРИМАЛА, ПОВІРИЛА ЖЕБРАКУ І КУПИЛА КВИТОК НА ПОТЯГ ДОДОМУ, ЧЕРЕЗ 15 РОКІВ ЦІ ОЧІ ГЛЯНУЛИ НА НЕЇ ЗНОВУ

 

Вокзал. Вічна метушня і стукіт коліс. Місце зустрічей і розставань… Натовпи снуючих туди-сюди людей, яким немає ніякого діла одне до одного. Кожен кудись поспішає, і нікого абсолютно не цікавить, що відбувається навколо. «Що ж це коїться. Молодий чоловік, і просить милостиню! Оце часи пішли!» – обурилася Вероніка.

За матеріалами – Головні Новини.

Дівчина вже півтори години чекала на поїзд, що спізнювався. Ні, вона нікого не зустрічала. Їй необхідно було забрати передачу. Батьки Вероніки жили на Півдні, і раз на місяць відправляли дочці фрукти і овочі з власного саду і городу.

Знічев’я, Вероніка стала спостерігати за жeбраком. «Цікаво, що ж таке мало статися в житті цієї людини, щоб вона опустилась до такого?» – міркувала вона. По виду начебто не aлкaш… Одягнений непогано, якщо не брати до уваги, що одяг був дуже брудним.

Таке враження, що хлопець впав в бруд. Нарешті під’їхав довгоочікуваний поїзд. Вероніка зітхнула з полегшенням. Взявши у провідника важку сумку з персиками, дівчина вирушила до виходу. Проходячи повз жeбрака, вона ще раз уважно подивилася на нього.

Чомусь, їй стало дуже шкода знедолену людину…

– Добрий день. Візьміть, це домашні, – дівчина простягнула хлопцеві два персика. Він підняв на неї очі. Від його погляду у неї пробігли мурашки по шкірі. У жебрака були яскраво – блакитні очі. Його погляд пронизував наскрізь.

– Дякую! – хлопець посміхнувся якось невесело. Це і зрозуміло – чому тут радіти…

– У Вас усе нормально? – задала вона дурне питання.

– Як вам сказати… Не дуже. От якби я зміг поїхати додому, тоді було б все в порядку…

– Ясно. Все як завжди! Гроші виманюють у чесних людей… – вимовила дівчина, і пішла геть.

Хлопець нічого не відповів їй, тільки проводив її безпорадним поглядом.

Дійшовши до метро, Вероніка зупинилася. Перед очима стояв погляд жeбрака, щирий і втрачений. «Гаразд, чo рт з ним! Не збіднію» – сама себе заспокоїла дівчина і повернула назад.

– Куди вам брати квиток? Тільки врахуйте, здати його назад вам не вийде! Я не піду звідси, поки не посаджу вас на поїзд! – суворо промовила вона.

Хлопець пожвавився і посміхнувся з вдячністю. Дізнавшись необхідні дані, дівчина залишила важку сумку в камері схову і відправилася в касу. На щастя, поїзд вирушав через сорок хвилин. Довго чекати не довелося.

Вероніка завбачливо купила хлопцеві в дорогу молока, пару булочок і води. – Ось ваш пакет з продуктами. А квиток я сама віддам провіднику!

– Я дуже вдячний вам! Скажіть мені свою адресу, я обов’язково вишлю гроші за квиток. Мене Саша звати, – представився жeбрак.

– Вероніка. Вибачте, але адресу свою я не даю першому зустрічному. Не потрібно нічого повертати. Провідниця косо дивилася на дивного пасажира.

– Це мій друг. У нього трапилися деякі неприємності. Пригляньте за ним будь ласка, – дівчина дала провідниці сотню, від якої у жінки відразу ж пом’якшало сeрце.

– З ким не буває… Проходьте e вагон. будь ласка! – ввічливо промовила вона.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩