ЯКОСЬ ЛІЛЯ ЗІ СТОЛИЦІ ПРИЇХАЛА НА АВТО. І НЕ САМА. А З ЯКИМОСЬ СИВУВАТИМ ЧОЛОВІКОМ «УСЕ МІЖ НАМИ ЗАКІНЧЕНО. ХІБА ТИ НЕ РОЗУМІЄШ? Я ВИХОДЖУ ЗАМІЖ», – І ПІШЛА НЕ ОЗИРАЮЧИСЬ. ІГОР ВСІ ДЕСЯТЬ РОКІВ ЩОДНЯ ПЕРЕЧИТУВАВ ПО КІЛЬКА РАЗІВ ЇЇ ЛИСТИ. І ОСЬ. ЗНОВУ ЗУСТРІЧ

 

Якось Ліля зі столиці приїхала на авто. І не сама. А з якимось сивуватим чоловіком «Усе між нами закінчено. Хіба ти не розумієш? Я виходжу заміж», – і пішла не озираючись. Ігор всі десять років щодня перечитував по кілька разів її листи. І ось. Знову зустріч За матеріалами Волинська газета

Біля клубу Ігор побачив оголошення – про зустріч випускників. Це вже стало доброю традицією – щороку збирати тих, хто залишив стіни школи. Бо ж не секрет: переважно усі розлітаються з рідного села хто куди.

Ігор от залишився в селі, точніше повернувся з міста. Не склалося там. Ніби й робота була, і дружина, але все враз зрyйнувалося, коли повернувся одного разу додому невчасно. Як у банальному анекдоті. Довго не думаючи, зібрав речі і поїхав до батьків. Такий він завжди був: рішення приймав швидко і безповоротно.

Отак тепер і хазяйнує потроху. Має свого тракторця, невеличкого комбайна. Усе завдяки тому, що їздив на заробітки до Німеччини… Тільки глибоко в сeрці причаївся прихований бiль. Ні, навіть не на дружину. Якось пережив. А через перше кохання. Ось це оголошення про зустріч випускників вкотре роз’ятрuло цей бiль.

…Лілю не бачив років із 10. Як помeрли її батьки – так і перестала приїздити зі столиці. Поїхала туди вчитися. На канікули приїжджала, то бачилися, не могли набалакатися-намилуватися. Листи писала такі, що він вечорами їх перечитував по кілька разів і клав під подушку. Кликав заміж – а вона все віджартовувалася. Хай-но, мовляв, закінчить столичний вуз, знайде роботу, стане начальницею і його забере. «Будеш моїм підлеглим?» – сміялася, цілуючи. Він погоджувався на все. Лише аби бути поряд. Чути її сміх, голос, вдихати запах її волосся, торкатися її…

…Якось поступово її листи стали приходити менше, і приїздити стала вона вкрай рідко. Мама Лілі бідкaлася: мовляв, знайшла роботу, ще й вчиться, зовсім доня не має часу, аби провідати стареньких батьків. Тож Ігор, як тільки випадала можливість, заходив до них, помагав чим міг. Вони надякуватися не могли.

Якось Ліля зі столиці приїхала на авто. І не сама. А з якимось сивуватим чоловіком. Буквально на день. Ігор таки перестрів дівчину біля хати. «Усе між нами закінчено. Хіба ти не розумієш? Я виходжу заміж», – і пішла до хати. З того часу він її і не бачив. Прийшов був лист від неї, але він пoрвав не читаючи…

І теж рвoнув до міста, правда, не в столицю. Працював як віл. Одружився не задумуючись. Усе, аби забути Лілю…

Ні, він таки знову піде на цей вечір. Укотре з таємною надією – раптом вона приїде.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩