ПЕРЕД АРМІЄЮ АНДРІЙ ПОЗНАЙОМИВСЯ З ДІВЧИНОЮ, ЗАКОХАВСЯ; ВИРІШИЛИ, ЩО ОДРУЖАТЬСЯ; ВОНА ОБІЦЯЛА ДОЧЕКАТИСЯ. НЕ МИНУЛО Й ПІВ РОКУ, ЯК АНДРІЮ ПОДЗВОНИВ БАТЬКО І ПОПРОСИВ БІЛЬШЕ НЕ ПИСАТИ НАРЕЧЕНІЙ, БО ВОНА ВИХОДИТЬ ЗАМІЖ. ЗНАЮЧИ ЗАПАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР СИНА, БАТЬКО УМОВЛЯВ ВИКИНУТИ ЇЇ З ГОЛОВИ, МАТИ ПЛАКАЛА І БЛАГАЛА ЗМИРИТИСЯ. АЛЕ АНДРІЙ НЕ ПОСЛУХАВСЯ І НАРОБИВ В ЖИТТІ БАГАТО ПОМИЛОК, ОДНА З ЯКИХ ВИЯВИЛАСЯ АЖ ЧЕРЕЗ П’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ

 

Вже була майже північ, коли Андрій сів у потяг. Він дуже хотів встигнути попрощатися з батьком. Мати написала йому, що батькові залишилися лічені години. Андрій не бачився з рідними більше п’ятнадцяти років, вони не пробачили йому одного вчинку, та й чоловік не спішив просити вибачення. Але зараз він дуже хотів встигнути.

Андрій зайшов в купе і побачив молоду жінку, яка ще теж не збиралася спати. Чоловік сховав під полицю сумку, постелив білизну і сів навпроти. Жінка за цей час помітила, що Андрій кульгає.

– Це у мене з армії, – сказав Андрій, наче вибачаючись.

Жінка посміхнулася, намагаючись розрядити обстановку.

– Та що ви, всяке в житті буває, ви головне, не здавайтеся.

– Намагаюся, – сказав Андрій і якось сумно опустив очі.

У них попереду була ціла ніч, поїзд рівномірно стукав колесами, все це дуже сприяло розмові по душам. В дорозі так часто буває: зустрілися двоє людей, і виливають один одному душу, немов чекали цієї зустрічі багато років, і впевнені, що більше ніколи не побачаться.

Першим розмову почав Андрій.

– Знаєте, я в молодості наробив багато помилок, а тепер за них розплачуюся. Ось їду, сподіваюся, що хоч одну встигну виправити. До армії я був шибайголова, у всякі історії потрапляв. Перед армією познайомився з дівчиною, закохався; вирішили, що одружимося; вона обіцяла дочекатися. Не минуло й півроку, подзвонив мені батько і попросив більше не писати моїй нареченій, бо вона виходить заміж. Знаючи мій запальний харатер, батько умовляв мене викинути її з голови, мати плакала і благала змиритися, що наречена за іншого вийшла.

Я пообіцяв триматися. Але молодий був, гарячий: на навчаннях наробив дурниць, і, в результаті додому повернувся інвалідом. І чого я домігся?! Себе покалічив, батька до лікарні довів, після цього вже п’ятнадцять років він лежачий. Мати його доглядає весь цей час. А мені не пробачили.

Але треба було жити далі. Я зустрів дівчину, повірив в нову любов. Одружилися. Прожили три роки, дітей не було; потім пішла від мене без пояснення причин. Через рік знову вийшла заміж і народила сина.

Після цього зустрів жінку з дітьми, і її двох синів прийняв як рідних. Захотілося справжню сім’ю і дітей. Але і тут мені не пощастило: прийшов зі зміни раніше звичайного і застав дружину з коханцем. І ось тепер знову один. Вже ні в що не вірю: ні в яку любов. Чоловік замовк, немов поступаючись право висловитися своєї попутниці. В житті щастя я так і не зазнав.

На очах у Андрія виступили сльози. Розчулена його розповіддю, жінка теж вирішила відкритися незнайомцю.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩