– МОЛОДШОМУ СИНОВІ ПОТРІБНО ДОГЛЯДАТИ БАТЬКІВ, – СКАЗАВ СВЕКОР. – КВАРТИРА, В ЯКІЙ МИ ЗАРАЗ ЖИВЕМО, ДІСТАНЕТЬСЯ НАШІЙ ДОНЬЦІ. А СИН, ТВІЙ ЧОЛОВІК, ОТРИМАВ ВІД НАС ХОРОШИЙ ШМАТОК ЗЕМЛІ В ЦЕНТРІ МІСТА. І, ЗВИЧАЙНО, МИ ПЛАНУВАЛИ ПОБУДУВАТИ ТАМ ДЛЯ СИНА БУДИНОК. АЛЕ ЯКЩО У ТЕБЕ ЗАРАЗ Є ГРОШІ, ТО ЧОМУ Б НЕ ПОЧАТИ ЗАРАЗ БУДІВНИЦТВО БУДИНКУ ДЛЯ ВСІЄЇ СІМ’Ї. АЛЕ МОЇ БАТЬКИ ПРОТИ, ЩОБ Я ЗА СВОЇ ГРОШІ БУДУВАЛА БУДИНОК ДЛЯ СВЕКРІВ

 

Ми одружилися і перші три роки жили на знімній квартирі. Про дітей в таких умовах не йшлося. Мої батьки, щоб допомогти мені з житлом, вирішили забрати нашу бабусю до себе, а її квартиру дозволили нам продати. Квартира у бабусі була велика, трикімнатна, але в дуже старому будинку. Ми вирішили, що краще її продати і купити новобудову.

Продали ми квартиру швидко, отримали немалу суму і відразу відправилися шукати підходящу квартиру. Ми з чоловіком цілими днями моталися по новобудовах, вибирали, навіть звернулися до ріелтора. Але нічого не знаходилося. І тут втрутилася свекруха:

– Навіщо вам ця бетонна коробка, – ахнула вона, коли дізналася про майбутню покупку. – Гроші скажені. А як в ній жити? Один в одного на голові?

Я розуміла, що свекруха десь має рацію, адже завжди мріяла про власний будинок. У нас навіть є хороший шматок землі в центрі міста. Це був весільний подарунок від свекрів. І, звичайно, ми планували колись там побудувати будинок. Проте розуміли, що це справа нелегка, тому вирішили почати з квартири.

Але свекрусі ця ідея категорично не подобалася.

– Я вважаю, вам потрібно будувати будинок. Великий будинок для дружної сім’ї, – напирала свекруха, – ну ось подумайте самі. У вас дітки підуть, я няньчити приїду, де я спати буду? На кухні на розкладному дивані? Ну одну ніч, ну дві, а потім спина заболить.

– Ганно Анатоліївно, а ви до нас що, на ПМЖ зібралися? – тремтячим голосом запитала я свекруху. Здається, я нарешті починала щось розуміти.

– Це зараз ти цього не хочеш, – продовжувала Ганна Анатоліївна. – А як не поспиш кілька ночей через немовля, так відразу дзвонити будеш, умовляти. Мовляв, приїжджайте, Ганно АнатоліївноF, допоможіть! Твої ж батьки далеко, не приїдуть часто.

Подібна перспектива мене відверто лякає. Я ніколи не мріяла жити з батьками, не те, що з свекрухою. Вважаю, що краще мати нехай маленький куточок, але свій.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩