Того дня зателефонувала свекруха і повідомила погану новину, що в селі, пішла з життя її мама. – Я ще встигну на останню маршрутку, – сказала заплакана Ярина. – Надіюсь, ви впораєтесь тут без мене. – Так, звичайно, люба. Їдь і не хвилюйся. Ми з Оленкою дамо собі раду. – Хоча на душі у Андрія було дуже важко, щось недобре він відчував. Хвороба підступала дедалі більше

 

Андрійко народився здоровим та мужнім хлопчиком. Батько тішився – помічник мені росте, а мама все голубила, та розказувала казочки, де принц і принцеса жили довго і щасливо, і у них народилися дітки.

– Мамо, я також, як принц із казки, одружуся на найпрекраснішій дівчині, і у нас буде двоє діточок, а ні, краще троє, – жартував хлопчик.

Вже згодом мама помітила, що з очами у Андрійка були якісь проблеми.

– Завтра підемо до лікаря. Нехай скаже що все в нормі, щоб я спала спокійно.

Та доброго в лікарні нічого не повідомили. Лікар прописав ліки. Попросив здати всі аналізи, а потім знову до нього.

Та через деякий час ситуація лише погіршилася. Андрійко ходив в окулярах, але і це не допомагало хлопчику.

Якось, з горем пополам, він закінчив школу, потім інститут, після якого Андрія направили на завод – механіком.

Там він і познайомився зі своєю дружиною. Леся працювала в бухгалтерії. Вони часто зустрічалися. Пили каву, їли морозиво та просто насолоджувалися життям. Андрій зразу повідомив дівчині, що в нього проблеми із зором, і що йому потрібно контролювати рівень глюкози. Леся навіть слухати нічого не хотіла.

– Як такий красивий, статний чоловік, може бути хворим? – говорила сама собі закохана дівчина. – Ну і що, що в окулярах, зараз таких повно, і нічого, якось живуть.

Так, живуть…

Після весілля минуло п’ять років. Діточок молодятам Господь не посилав. Обстановка в сім’ї накалювалася, але найгірше те, що Андрій все більше і більше втрачав зір. Лесю це злило: то суп по всій скатертині розіллє, то кофту собі на виворіт одіне. Потрібно було доглядати за чоловіком, як за малою дитиною. На заводі він працював, але вже не механіком, Леся перевела його в сторожі, де не потрібно було так сильно “напрягати” очі.

Та не довго терпіла Леся. Одного дня, коли Андрій прийшов з роботи, дружини вже не було. Ще з порога чоловік зрозумів, що був для неї лише обузою.

– Може це й на краще, – сказав собі Андрій.

З того часу він ніби замкнувся в собі. З роботи повертався одразу додому. Нікого не хотів слухати, навіть рідної матері, яка молилася за його здоров’я.

– Сину, переїжджай жити до нас з батьком, як не як, але ми будемо тобі допомогою.

Довго упирався чоловік, та врешті решт, мама умовила його на цей крок.

– А давай до церкви сходимо в неділю, – якось серед тижня запропонувала мама. Не дарма все це було. Задум у неї був. До її подруги дочка мала в цю неділю приїхати, а так, як вона сильно побожною була, то повинна прийти до храму.

Таки вмовила вона сина.

Того дня була сонячна погода. Так, як Андрій рідко навідувався до храму, то стояв на вулиці всю службу. Стефа таки не помилилася, в храмі цього дня була і Ярина.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩