Коли мами дівчинки не стaло, тато не планував сам виховувати дитину. Відвіз до бабусі в село. Поставивши маленьку дівчинку біля хвіртки і поїхав в невідомому напрямку.

 

Коли мами дівчинки не стaло, тато не планував сам виховувати дитину. Відвіз до бабусі в село. Поставивши маленьку дівчинку біля хвіртки і поїхав в невідомому напрямку.

Баба Зоя, була в сараї і не могла бачити, як під’їжджала машина, тільки почула, як грюкнули двері і від’їхала машина. «Кого там нелегка носить» подумала бабуся і пішла подивитися. Вийшовши до хвіртки, вона побачила маленьку дівчинку. Внучка стояла біля паркану і трималася за хвіртку.

– Це що, Вовка йолоп, кинув дитину і поїхав? Хоч би слово сказав. – вилаялася баба Зоя і занесла внучку в будинок. Увечері, з сінокосу повернувся дід Захар і побачивши онуку запитав: – Що? Вовка прикотив. – прикотив. Кинув Дашку під парканом і поїхав назад.

Правильно люди кажуть, дитина крім матері нікому не потрібна. Що за молодь пішла? Вони ще довго бурчали, з приводу нинішніх звичаїв, а як стемніло, пішли спати. Йшов час, люди похилого віку виховували внучку, як могли. По-своєму, по -старечому. Вчили людей поважати, природу любити, і як господарство правильно вести. Як за коровою ходити, як поросят з курями годувати. Даша швидко підростала і ставала гарною помічницею.

Баба Зоя і дід Захар, натішитися не могли, дивлячись на свою внучку, ну прям вилита мати. Та теж, від батьків не відходила, все допомогти хотіла. Тільки от не стало дочки, правда пам’ять про неї хороша залишилася. Он уже, скоро школу закінчить. Зовсім наречена. Якось увечері, завів дід Захар розмову.

– Бабка, Дашка зовсім велика стала, школу закінчує з відзнакою, їй би далі десь вчитися, кмітлива вона. – А чого вчитися? Прийде час, видамо заміж і нехай близько нас живе.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩