ОДНОГО РАЗУ Я ПЕРЕБИРАЛА СТАРІ ЗОШИТИ, З НИХ ВИПАЛА ВІЗИТКА. Я ДУЖЕ ЗДИВУВАЛАСЯ, КОЛИ ПОБАЧИЛА ЇЇ. Я НАБРАЛА ЦЕЙ НОМЕР, АЛЕ НІХТО НЕ ВІДПОВІДАВ. АЛЕ Я ЗНАЙШЛА АДРЕСУ ТОГО ЧОЛОВІКА І ПІШЛА ТУДИ. ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, ВІН ЧЕКАВ МЕНЕ 6 РОКІВ

 

Цей день я запам’ятала на все життя. Він з самого ранку пішов не так. В цей день я збиралася подавати документи на вступ до медичного інституту. З самого ранку в мене порвалися босоніжки, зачіска зіпсувалася, а робити нову не було часу, сукню я облила кавою – загалом настрій був нікудишній. Я одягла туфлі на високих підборах і коли бігла на зупинку один з них зламався. На маршрутку я спізнилася, а автобус якого я довго чекала зламався на пів дороги.

Я і кілька пасажирів пішли в бік найближчої розв’язки. Симпатичний молодий чоловік зупинився на машині, і запропонував підвезти до зупинки всіх нещасних. Поки їхали, ми з ним розговорилися, і я, сама не знаю чому, розповіла про проблему вибору майбутньої професії. Хлопець обернувся і сказав:

– А ти спробуй на журналіста. Вивчишся – на роботу візьму, а якщо відмінницею будеш – одружуся.

Начебто жарт, але на мене як відро води вилили. Я нарешті зрозуміла, ким хочу стати – журналістом. Звичайно, не через перспективи вийти заміж, а тому, що справді подобалась ця професія. Коли я виходила з авто, хлопець дав мені візитку.

Звичайно, я поступила на факультет журналістики. Що може бути краще, ніж знайти своє місце, свою дорогу в житті. Я вже не була переляканим кошеням. І всі п’ять років навчання я була вдячна тому хлопцю за підказку.

Коли навчання було закінчено, я стала шукати роботу. Спробувала себе у видавництві модного журналу, але зрозуміла що це не зовсім моє. Ще в парі місць мене просто не захотіли взяти через відсутність досвіду.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩