ПІСЛЯ ОДРУЖЕННЯ СВАТИ КУПИЛИ МОЛОДЯТАМ КВАРТИРУ І ВІДДАЛИ СВОЮ МАШИНУ. У ОЛЕКСАНДРИ ПЕТРІВНИ ЗОВСІМ ІНШІ ПЕРЕКОНАННЯ – ДОРОСЛИМ ДІТЯМ ВОНА ДОПОМАГАТИ НЕ ЗБИРАЄТЬСЯ, МОВЛЯВ, Я СИНА ОДРУЖУВАТИСЯ НЕ ЗМУШУВАЛА, ВІН САМ ВИРІШИВ СТВОРИТИ СІМ’Ю, НЕХАЙ ТЕПЕР САМ І НЕСЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. А СВАТИ ЯКЩО ХОЧУТЬ ДОПОМАГАТИ – НЕХАЙ ДОПОМАГАЮТЬ, ЦЕ ЇХНЯ СПРАВА

 

Син Олександри Петрівни одружився вісім років тому, відразу після університету. Природно, жінка тоді була від цього не в захваті, бо вважала, що ще дуже рано.  Але син настояв на одруженні, тому отримав від мами чіткий вердикт: якщо одружився – значить, дорослий! Тому на мою допомогу не розраховуй, пробивайся по життю сам. Влаштовуйся на роботу, вирішуй квартирне питання, забезпечуй сім’ю, яку ти завів. Сказавши це, Олександра Петрівна відпустила сина і зайнялась своїм життям.

Зараз жінка живе в своє задоволення у великій трикімнатній квартирі, а іншу, однокімнатну, здає, щоб мати додатковий заробіток, адже на одну пенсію важко прожити. Розпорядок у Олександри Петрівни тихий і розмірений: готування їжі, прибирання, дача, серіали, рукоділля, спортивні заняття в місцевому парку в компанії подруг-сусідок, шопінг, інтернет.

З онуками сидіти жінка не мала бажання, та й син ніколи не просив її про це. Але на днях їй зателефонувала сваха. Вона розповіла, що син з дружиною збираються закордон на відпочинок, а дітей залишають їй. Дітей у них двоє: старшому сину три, о молодшому нещодавно півтора роки виповнилося. От сваха і поцікавилася у Олександри Петрівни, чи не могла та хоча б старшого внука взяти на цей час до себе.

Але Олександра Петрівна сказала, що про це й мови бути не може! У внука є мати і батько, нехай вони його і беруть з собою. Або наймають няню, або якось ще вирішують цю проблему. Доглядати за дитиною – це велика відповідальність, яку жінка на себе брати не захотіла.

– Я онуків бачу два рази в рік по великих святах, на півгодини, мені і цього багато! А тут взяти на десять днів! – схвильовано розповідала Олександра Петрівна сусідці.

– Ну, якщо ви не впевнені, що впораєтеся, то правильно, що відмовилися. Гірше було б, якби ви пообіцяли взяти дитину і не зробили, а так – яка може бути образа …

– Я нічого нікому не обіцяла, і нічого не винна! – продовжувала виправдовуватися Олександра Петрівна. – Я взагалі не розумію сватів. Сваха з чоловіком всі роки з молодими носяться, як з писаною торбою. Квартиру допомогли їм купити, машину свою віддали, подарунки хороші їм роблять, з дітьми сидять постійно. Сват сина мого на хорошу роботу влаштував. Я ось такого не розумію – цим дітям вже по тридцять років скоро! Найгірше, що тепер діти вважають, що я теж так маю робити! Віддавати все їм, і жити для них і для внуків. Але я думаю навпаки – це діти нам вже повинні допомагати, а не ми їм!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩