НЕ ТАК АННА ВАСИЛІВНА УЯВЛЯЛА СОБІ СВІЙ ЮВІЛЕЙ – СИНИ НЕ ПРИЇХАЛИ. ВСЮ НІЧ ПРОПЛАКАЛА, ЗАСНУЛА АЖ ПІД РАНОК. ПРОКИНУЛАСЯ ВІД ТОГО, ЩО ХТОСЬ СТУКАВ У ВІКНО. АННА ВИГЛЯНУЛА, І ОБІМЛІЛА – ПІД ВІКНОМ СТОЯВ ЇЇ СТАРШИЙ СИН АНДРІЙ З ВЕЛИЧЕЗНИМ БУКЕТОМ ЇЇ УЛЮБЛЕНИХ ТРОЯНД І ВЕЛИКОЮ КОРОБКОЮ. КОЛИ ВІН ЗАЙШОВ В БУДИНОК, АННА НЕ МОГЛА ЗУПИНИТИ СЛЬОЗИ РАДОСТІ

 

До свого ювілею Анна Василівна готувалася грунтовно. В суботу їй виповниться шістдесят. Не зважаючи на свій вік, жінка почувала себе бадьоро і життєрадісно. Наснаги їй додавали її учні. Анна Василівна все життя пропрацювала вчителем української мови і літератури в рідній школі.

Не легким виявилося її життя, чоловіка раптово не стало, коли жінці ледь виповнилося тридцять. На руках залишилося троє синів, молодшому тоді було всього дев’ять місяців. Один Бог знає, як важко жилося Анні з дітьми, як вона тяжко працювала – зранку в школі, а потім вдома на господарці і городі. Сини, як трохи підросли, допомагали матері, а потім поїхали вчитися в місто, та й так там і залишилися.

Анна Василівна дуже сумувала за ними, сини приїжджали рідко. Тепер всю свою любов і турботу вона віддавала учням. Її вихованці теж дуже любили. В школі у них була традиція – вітати ювілярів.

Анна Василівна заздалегідь подзвонила своїм синам і просила приїхати. Вона уявляла, як сидітиме на сцені, прийматиме щирі вітання від колег і учнів, а поряд з нею будуть сидіти її троє найкращих синів, її гордість.

Але поздоровлення від своїх колег і учнів Анна Василівна слухала одна. Сини не приїхали. Жінці хотілося ридати, але вона з посмішкою на обличчі виправдовувала їх. Потім було чаювання з тортами, які пекла всю ніч. Потайки, ковтаючи сльози разом з тортом і цукерками Анна робила щасливе обличчя.

Додому її провели сусіди-колеги, учні несли букети. Коли двері квартири закрилися, жінка нарешті дала волю сльозам.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩