– Мій Ромчик розумний, природа красою не обділила. Для чого йому женитися на селючці, щоб хвости коровам в’язати? Ні, не для того я його на світ привела. Всі в селі дивувалися ставленням Стефи до сільських дівчат. Її то Юзик не з міста привів, а з сусіднього села, хоча ні, не з села, а хутора, на якому всього то і п’ять хат. А тут з себе, яку пані корчить



Стефку в селі знали всі, але не тому що поважали, а тому що боялися її грубого, чоловічого голосу. Ох і крикливою була. Як її тільки Юзик терпів.

Працювала жінка на пошті, яка знаходилася на сусідній вулиці від її дому. З чоловіком виростили єдиного сина, якого б вже пора і женити, але ще не знайшлась для нього гідна пара, а якусь пройдисвітку, як вона любила казати на сільських дівчат, вона не хоче.

– Мій Ромчик розумний, природа красою не обділила. Для чого йому женитися на селючці, щоб хвости коровам в’язати? Ні, не для того я його на світ привела.

Всі в селі дивувалися ставленням Стефи до сільських дівчат. Її то Юзик не з міста привів, а з сусіднього села, хоча ні, не з села, а хутора, на якому всього то і п’ять хат. А тут з себе, яку пані корчить.

А син тим часом собі вподобав сусідську Марічку. Доброю дівчина була, працьовитою. Мама її одна виростила, всю душу в неї вклала. Ніколи не зважала на осуд людей, які казали, що завилася вона, і так впродовж всього життя ніякого чоловіка не мала.

Але хто там знає правду. Те, що жінка хороша, одразу видно. В хаті чистенько, на подвір’ї все покошено, повискладувано. Навіть Марічку дала вчитися на вчительку молодших класів. Старалася для дитини, все життя їй під ноги поклала, лиш би та була щаслива.

– Не дозволить твоя мамка нам долю зв’язати. Ой не дозволить. Відчуває моє серце. Бачу як вона на мене зиркає…

– Що ти таке кажеш? Зараз же не первісний вік. Ніхто перечити проти любові не буде. Ми любимо одне одного, а це найголовніше.

На наступний же день Роман пішов до мами на пошту, і якось слово за словом, проговорився, що хоче на сусідці Марічці женитися.


Те, як спілкувалася Стефка зі своїм сином, чуло пів села. Ох і крику було!

– Ніколи в житті не дозволю цього зробити. Чуєш? Ніколи! Не для цього я тебе народила. Я все життя мрію, щоб ти з цього села пішов, щоб не мучився, як ми з татом біля цих корів, на полі щоб не пахав. А ти мамі таке робиш, хочеш щоб я пошвидше до Боженьки на небеса пішла? Ти ж розумієш, я цього не переживу.

Як не старався умовити матір Роман, та та як з ланцюга зірвалася. Все криком його притупляла.

Марічка все розуміла. Старалася не попадати на очі Роману, а згодом і взагалі в місто зібралася. Працювала вчителькою молодших класів, а згодом їй і квартиру, правда в колишньому гуртожитку дали, але все ж своя, є своя.

Ларису направили в їхнє село, практику проходити. Кажуть, вивчилась вона, і діток маленьких лікує. Стефа як побачила цю розмальовану кралю, з нарощеними віями, і довгим білим, як сніг волоссям, одразу ж сама собі сказала – невістка моя буде, і все!

Як подумала, так і зробила. Через пів року і весілля відгуляли. Роман сам не міг встояти від біленького личка, та витонченої фігури.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩