З пенсією у дві з половиною тисячі Ніна не могла дозволити собі ні вдягатися гарно, ні їсти делікатеси й смаколики. Багато років звикла задовольнятися малим. З єдиною дочкою Іванною, що жила у достатку десь у столиці, давно не спілкується. І не бідність точила Ніну, ні. А образа на єдине дитя. Іванна приїздила раніше кілька разів, але Ніна навіть до хвіртки не виходила, щільно завішувала штори, робила голосніше телевізор чи радіо…

 

З пенсією у дві з половиною тисячі Ніна не могла дозволити собі ні вдягатися гарно, ні їсти делікатеси й смаколики. Багато років звикла задовольнятися малим. З єдиною дочкою Іванною, що жила у достатку десь у столиці, давно не спілкується. І не бідність точила Ніну, ні. А образа на єдине дитя. Іванна приїздила раніше кілька разів, але Ніна навіть до хвіртки не виходила, щільно завішувала штори, робила голосніше телевізор чи радіо…

В селі всі шепталися, що Ніні давно слід простити дочку, коли те було…

Давно, але досі всі пам’ятали.

У 25 років Ніна раптово овдовіла і залишилися сама з 5-річною Іванкою. Нікого тут, в селі, у неї не було: чоловік був сиротою, приїхала сюди за ним, своїм великим коханням, а її рідня залишилася на іншому краї України. Та туди Ніні не хотілося повертатися: тут могилка Василя, будиночок, який їм з Іванкою залишився… Та й звикла за 5 років свого недовгого щастя з Василем до цього місця, людей. Залишилася.

Через 10 років, у 35-ть, зустріла Назара. Відкрила чоловікові серце, що спало так довго, мовчало, забуло, що воно ж іще молоде, хоче жити, любити, літати, кохати і бути коханим! Назар відігрів, подарував крила. Як же Ніна літала!

Чоловік переїхав до них, хазяйнувати взявся. Тут так потрібна була його чоловіча рука! Все в хаті, у дворі зміцніло, оновилося, відремонтувалося поступово. Ніна сяяла, розцвіла.

Та, видно, десь там у небі, Доля навідміряла їй щастя шматками по 5 років.

Ніні виповнилося 40, коли Назар і її 20-річна Іванка зізналися їй у своїх почуттях і гріхах, і виїхали на завжди з села аж у далеку столицю…

Іванна прожила з Тарасом теж 5 років, а потів він і її покинув, полинув кудись аж закордон з новою дружиною.

Але як, чим, де живе її Іванка – Ніні давно байдуже. Вона багато років тому викреслила єдину дочку з життя, з душі, з думок. Лише у снах до неї іноді приходила Іванка, ще дівчинкою, тією маленькою, якою була колись…

Живе 75-річна Ніна сама-самісінька. Хоча ні, ще Гавчик і Мурко – ото і вся її родина. Навіть з сусідами майже не спілкується, лише вітається. Відлюдькувата стала, замкнулася-зачинилася у собі, в своїй образі, яка давно вже вросла в неї, стала частиною її самої.

З пенсією у дві з половиною тисячі Ніна не могла дозволити собі ні вдягатися гарно, ні їсти делікатеси й смаколики. Та й не потрібне їй  було те все. Навіщо? Багато років звикла задовольнятися малим. З єдиною дочкою Іванною, що жила у достатку десь у столиці, давно не спілкується. І не бідність точила Ніну, ні. А образа на єдине дитя. Ніна знала і розуміла це глибоко всередині, але не могла інакше, не могла переступити через себе. Та й ні телефону, ні адреси дочки в неї не було.

Іванна приїздила раніше кілька разів, але Ніна навіть до хвіртки не виходила, щільно завішувала штори, робила голосніше телевізор чи радіо… Не було в її серці місця для дочки, не було.

***
…Тільки коли підійшла зовсім близько до свого паркану, зрозуміла: молодий чоловік, майже ще юнак, схожий одночасно і на Іванну, і на Назара… Два найкоханіші і найненависніші обличчя – в одному…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩