“Батьки залишають своїм дітям заповіт. А ти?” Мати плакала. Від образи і дyшeвного бoлю, якого завдавала донька, а над ранок її …

 

Материн заповіт

Колектив, у якому працювала Діна, збирався на прощу. Їй не дуже хотілося мандрувати до святого місця, але на роботі існувало правило: ініціативи шефа не обговорюються і не ігноруються. А в неї «гоpить» бухгалтерія у невеличкій фірмі, де підробляла.

Грошей Діні не вистачало відтоді, коли пішов із сім’ї чоловік. Тоді Дімкові, синові, було три роки. Зараз – тринадцятий. Росте, як на дріжджах. За літо взуття та одяганки стали малі. А ціни… От і мудрує Діна над родинною бухгалтерією, щоб на все вистачило.

…Коли Степан, чоловік, дізнався, що народиться син, сказав:

– Назвемо Дімою. Діна і Діма. Правда, гарно?

Степан любив малого. Вони були щасливі. А потім чоловік випадково зустрів своє перше шкільне кохання. Воно працювало на закордонних заробітках. Гарно виглядало. Було розлучене. Без дітей.

Колишнє кохання поклало на Степана око. Запрошення на горнятко кави переросли у романтичні зустрічі. Все так закрутилося, Діна і Дімка програли коханню. Чоловік заявив, що залишає родину. А оскільки Діна була в невістках, довелося зібрати свої речі, взяти сина і повернутися в двокімнатну материну квартиру.

– Якось проживемо, – підбадьорювала матір. – З Божою поміччю.

– Не хочу жити «якось»! – зривалася на крик донька.

Діна майже не пам’ятає свого батька. Працював на будові. Тpaвмyвався. Тоді й житло дали. До цього сім’я мешкала в гуртожитку. Батько довго не протягнув. Ніна залишилася вдoовою. Було сутужно. Також працювала на будові. Допомагала робити ремонти «на боці», аби перепав якийсь гріш.

Їхня сусідка, тітка Анатолія, була заможною і гоноровою. Жила з чоловіком і єдиною донькою у трикімнатній квартирі. З сусідами майже не спілкувалася. У неї та благовірного – посади, статус. Що їй до простих людей? Лише до Діни в Анатолії чомусь лежала душа. Тому дівчині перепадали речі, з яких виростала її донька – Світлана була старшою за Діну.

Ніна була вдячна Анатолії. Раділа «обновкам» Діна. А потім, коли Світлана відверто насміялася над її бідністю, все це тихо зненавиділа. У Світлани гонору було ще більше, ніж у її матері. Й зневаги до тих, хто не мав статків і статусів.

А Діна в усьому звинувачувала матір. Робота не престижна. В хаті простенькі меблі. Ходить у східках.

– Треба було мене не наpoджувати! – дорікала при першій-ліпшій нагоді.

І ось знову повернулася до матері. Благо, що сусіди перебралися у власний дім. А то Світлана знову насміялася б над її невдачею.

Діна злостилась на весь світ. І на матір.

– Ти так і не доробилася до нового дивану, – «пиляла» Ніну. – Як на цьому старому нещасті спати? А «стінка»? Її місце в музеї, а не в хаті. Чому в людей все нормально, а в мене?

– Не гніви Бога, дитино. В людей буває ще гірше. Головне – здоров’я. А все решта додасться.

– Ага! Дітям батьки «все решта» додають. А що ти можеш?

Ніна плакала. Від образи і дyшeвного болю, якого завдавала донька. Розраду знаходила у молитвах. Почала часто ходити до церкви. Лише там знаходила спокій, ставало легше на серці.

Степан спершу платив такі-сякі аліменти. А потім разом зі своїм уже законним коханням подався у світи. Про сина не згадував.

Коли Ніна почала хворіти, стало ще сутужніше. Лікарні, медикаменти.

– Ти навіть занедужала невчасно, – кинула Діна матері. – Степан зник. А мене вже й підробітки не рятують.

Ніна мовчки зітхала. Немов відчувала: не довго залишилося на цім світі.

Під час чергової перепалки Діна мовила матері:

– Батьки залишають своїм дітям заповіт. А ти? Квартиру, яку отримав батько? Якби не той випадок на будові, певно, досі в гуртожитку жила б. Ну, чому комусь дістається все, а мені – нічого?!

– Я також залишаю тобі заповіт, доню. Свою любов, молитви і благословення.

– І що я з цим буду робити? На хліб намащу?

Ніна цілу ніч молилася, розмовляла з Господом. Просила прощення за холодне доньчине серце. А ще просила Всевишнього опікуватися Діною. Бо більше нікому. Над ранок Нінина дyша відлетіла у засвіти.

Діна крутилася, як могла. Навіть згадувала сусідку Анатолію, яка віддавала їй Світланині речі. Жаль, тепер нема таких сусідів, які могли б підсобити Дімці. Якби не «секонд-хенд».

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩