Ми приїжджали до свекрухи раз на тиждень. Привозили з собою продуктів з розрахунку на дві сім’ї, так як старший брат з трьома дочками і дружиною жили через будинок і бували постійними гостями у Анни Степанівни. Але потім я помітила, що від нас усі чекають більшого, ніж ми можемо дати, тому я вирішила припинити спілкування з родичами чоловіка

 

Наше з свекрухою знайомство відбулося коли ми з моїм майбутнім чоловіком зустрічалися всього кілька місяців. Я увійшла в будинок слідом за Миколою, з кімнати вийшла його мама.

– Здрастуй, Софійко, я тітка Анна – мама Миколи, – каже мені майбутня свекруха добродушно посміхаючись. Але я-то знаю які вони бувають ці свекрухи. Посміхаюся стримано, і відповідаю:

– Добрий день, Анно Степанівно, я Софія.

Всупереч всім упередженням, мені моя свекруха сподобалася. Приємна, проста в спілкуванні жінка, ввічлива.

Минуло приблизно 1,5 року, за цей час ми встигли з’їхатися з Миколою, жили, так званим, цивільним шлюбом. За весь час ми з мамою Миколою прекрасно ладили. Наше спілкування зводилося до того, що ми приїжджали раз на тиждень-два ввечері, ночували, а до обіду наступного дня їхали. Привозили з собою продуктів з розрахунку на дві сім’ї, так як старший брат з трьома дочками і дружиною жили через будинок і бували постійними гостями у Анни Степанівни.

Вона сама скаржилася, що набридли вже, постійно у неї знаходяться, але зробити нічого не могла. Шкода було онучок, бо батьки часто прикладалися до оковитої ось і допомагала як могла. Бачачи всю цю ситуацію, я кожного разу привозила невеликі подаруночки дівчаткам.

Старший брат з дружиною швиденько прочухал цю ситуацію і вже замовляли подарунки до наступного приїзду: – У вас поки дітей немає, ви на двох зарплатах живете, грошей багато, від вас не убуде трохи на племінниць витратити, – говорила дружина старшого брата.

І не пояснити людині, що ми заробляємо небагато, нам аби самим прожити. Тому у наступний приїзд ми взяли з собою тільки пачку макаронів і тушку курки на обід, та пакет сушок і пачку недорогого чаю. Свекруха знітилася побачивши наш пакет, а сімейка брата, яка тут же намалювалася на порозі, м’яко кажучи, була неприємно здивована.

Діти наперебій почали питати, де їхні подарунки:

– Мамо, а де мої бантики, – запитала старша з дочок. – Ти ж сказала, що тітка Софія купить ті бантики, які ми бачили в магазині.

Дитина щиро не розуміла, чому немає обіцяного їй подарунка.

– Мамо, а мені теж велику пачку фломастерів та розмальовку не купили? – здогадалася середня.

Молодша ще практично не розмовляла, але в пакет з продуктами заглянула, і не побачивши нічого для себе запхикала і притулилася до мами. Ох, що тут почалося… Нас назвали невдячними і безсердечними.

Коли ця сімейка пішла геть, свекруха сіла за стіл і сказала: «Знаєте що, дорогі мої, так не робиться, діти не винні. Спочатку наобіцяли, потім ось так поступили».

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩