Я маю невеликий будиночок біля моря в Одеській області. Нам з чоловіком дісталася від бабусі маленька хатинка. Ми її розбудували і здаємо людям влітку за гроші. Заробляємо за сезон небагато, але я ще готую їм їжу. Так і живемо. Місця вільного ніколи немає, ми багато грошей не беремо, люди ще взимку телефонують, я веду запис наперед. Минулого літа діти наші приїжджали, так ми намет їм на городі поставили, а онучку забрали до себе, адже скрізь було зайнято. А нещодавно дочка зателефонувала: – Мамо, ми наступного літа не приїдемо, не виходить, але замість нас приїдуть мої свекри, вони дуже хочуть на морі побувати, вже більше 10 років нікуди не виїжджали, до вас дуже просяться! Прийми їх, як слід, знайдіть кімнату на місяць, тільки не думай брати з них гроші за житло – вони все ж рідня, до того ж пенсіонери! Я так і сіла. Але доньці я відмовила. Тепер вся родина не хоче зі мною спілкуватися

 

Накипіло вже на душі у мене, пишу тільки тому, що всі називають мене жадібною, навіть рідні мені люди, в той час як ніхто не розуміє – що таке заробляти гроші в сезон. Дуже хочеться знайти підтримки у тих, хто знає, як складати копійку до копійки, знає ціну грошам і мене зможе зрозуміти. Адже все не так просто як здається з першого погляду! Якщо будуть добрі коментарі – я обов’язково прочитаю їх своїм рідним і знайомим, які зараз мене просто доводять до суму своєю критикою.

У мене є будинок біля моря в Одеській області, який дістався мені ще від бабусі, хоча у самої вже є внучка. Я вклала в нього стільки, що нікому не уявити такий обсяг робіт і вкладених грошей! З самого початку його покращувала, власноруч білила, обставляла, а чоловік робив прибудови і присадибну ділянку. Все, що ми маємо на сьогоднішній день: будинок з трьома кімнатами, передньою і задньою верандою, і широку мансарду. А ще є два маленьких гостьових будиночка на ділянці (кімната з ліжками і шафами) – там щось типу кухні: стіл, стільці і плитка. Самі будували! Навіть є недорога найнеобхідніша побутова техніка. Спочатку цього нічого не було. ми з чоловіком умудрилися зробити все це з малесенької напіврозваленої бабусиної хатинки. Добре. що поруч з хатою у бабусі був величезний город.

Ясна річ, що як тільки починається літній сезон, всі приміщення зайняті у нас: дві кімнати в будинку, задня веранда, мансарда, будиночки. Все стоїть за різною ціною, але за сезон приносить чималі гроші. Плюс до того – деякі відпочиваючі просять повний пансіон: платять мені за те. що я готую для них, щоб самим не готувати. У мене все ще з зими розписано – хто і коли приїде, і скільки буде проживати, постійно вільного місця немає. Адже й ціни я ставлю не завищені. а щоб людям були по кишені і вони приїжджали знову до мене наступного року. Так і виходить. зазвичай. Навіть коли дочка з зятем до нас приїжджали, то ставили намет в городі, а ми з чоловіком їх маленьку донечку брали в свою кімнату. Вони розуміли: потім же ці гроші, зібрані за проживання у нас людей, їм же і дістануться. тому відносилися до цього добре. Навіть ніяких образ бути й не могло. Не всі гроші ми віддаємо дітям, звичайно, але теж чималу частину. І так щороку.

Тут, з тиждень тому, дзвонить мені дочка: «Мамо, ми наступного літа не приїдемо, не виходить, але замість нас приїдуть мої свекри, вони дуже хочуть на морі побувати, вже більше 10 років нікуди не виїжджали, до вас дуже просяться! Прийми їх, будь ласка, як слід, знайдіть кімнату на місяць, тільки не думай брати з них гроші за житло – вони все ж рідня, до того ж пенсіонери, небагаті зовсім, ти ж сама розумієш!» Я так і сіла: вони просяться, а мені тепер що робити? Тим більше в найгарячішу пору – у другій половині серпня! Як тепер комусь із людей відмовити? У мене, правда, є поки на той час вільна задня веранда (сім’я одлна через заборони відмовилася їхати), але інші люди телефонують мало не кожен день, і питають – чи є місця для проживання у мене на наступне літо?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩